Словник української мови

ПРИЗ, у, чол. Нагорода переможцеві в якому-небудь змаганні. Їй вручили кришталеву вазу, повиту матроською стрічкою в золотих якірцях — найвищий приз (Василь Кучер, Голод, 1961, 48); Жюрі IV Московського міжнародного фестивалю нагородило актрису призом за краще виконання жіночої ролі (Мистецтво, 1, 1966, 29).
 Перехідний приз — нагорода, яка переходить від переможця до переможця у кожному з наступних змагань. На командній першості СРСР колектив України домагається величезного успіху, вигравши перше командне місце, а разом з ним і перехідний приз Комітету по фізичній культурі і спорту при Раді Міністрів СРСР (Спорт на Україні, 1958, 18).
♦ Брати (взяти) приз (призи) — здобувати перемогу в змаганнях. До війни колгосп «Вперед» мав свій кінний завод, брав призи на перегонах у Харкові та Києві (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 6); [Хламушка:] Вона ж усі призи взяла (Іван Кочерга, II, 1956, 42).