ПСАЛТИ́Р, я, чол.
1. Одна з біблійних книг Старого
завіту, що складається із 150 псалмів; книга псалмів.
В неділю, Або в яке свято, Бере [Максим] святий
псалтир в руки Та й іде читати У садочок (Тарас Шевченко, II, 1963,
275); Простими польовими квітками убрали діти
домовину свого вчителя, білий рушник положили на ноги
й по черзі читали псалтир молодими голосами (Гнат Хоткевич,
I, 1966, 135); Дід інколи, розкривши товстого
пожовклого від часу псалтиря,.. перечитував уголос незрозуміле
Грицеві писання (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 301);
// Така
книга, що використовувалась як підручник для
навчання грамоти. Два годи вчив [Пістряк] часловець,
півчварта года сидів над псалтирем (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
158); — Нам досить і тієї науки, яка була при
Ярославі Мудрому: церковна азбука, часослов і псалтир
(Михайло Стельмах, I, 1962, 335).
Як (мов, наче і т. ін.) по псалтирю читає хто —
хтось говорить, відповідає дуже чітко, без запинки.
Усе мені одказує [Катря], як наче по псалтирю читає.
— Чи ти коли згадувала нас? Згадувала людей? — Я
молюся за вас і за всіх людей. — Спасибі. А ти вже мене
тепер і трохи не любиш? — Господь повелів усіх любити
(Марко Вовчок, I, 1955, 254).
2. Старогрецький і давньоєврейський багатострунний музичний інструмент. Во псалтирі і тимпані Воспоєм благая, Яко бог кара неправих, Правим помагає (Тарас Шевченко, II, 1963, 289).