в означеннях
Тлумачення, значення слова «публіка»:

ПУ́БЛІКА, и, жін., збірн.

1. Люди, що перебувають де-небудь як глядачі, слухачі, відвідувачі. Просто суддів трохи далі посіла публіка: кілька панночок і паній, двоє-троє паничів, якийсь пан з газети, кілька міщан… (Борис Грінченко, II, 1963, 307); Закінчився перший відділ концерту. Минув антракт. Публіка.. спішила зайняти місця (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 29); [Флюгель:] Ми запрошуємо шановну публіку відвідати наш ресторан завтра (Вадим Собко, Життя.., 1950, 41);
//  Певні кола глядачів, читачів і т. ін. — Де є та публіка, що могла б читати і відчути мої поезії? (Іван Франко, IV, 1950, 34); Шевченко вважав, що театр повинен бути громадською кафедрою, учителем публіки (Матеріали з історії української журналістики, 1959, 165).

2. розм. Люди, народ, товариство. От перед нею неначе майнули якісь вулиці з розкішними палацами. На їх снує багато публіки, убраної, веселої (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 109); Приїжджих мало, багата публіка боїться війни (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 414); По-святковому вбрана публіка поволі заповнювала бульвар (Олесь Донченко, II, 1956, 85);
//  жарт., зневажл. Непевні, підозрілі люди. — З ними [босячнею] треба бути насторожі… То така публіка, що на ходу підметки рве… (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 79).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 382.

Коментарі (0)

ПУБЛІ́КА, и, діал.

1. жін. Ганьба, сором. [Дрейсігер:] У мене тут гості, а сі пройдисвіти сміють… лають мою жінку.. Коли б се так мусило бути у впорядкованій громаді, щоб такі бездоганні люди, як я і моя родина, мали терпіти таку публіку… то я… то я тоді мусив би пожалувати, що досі був іншої думки про звичайність і право (Леся Українка, IV, 1954, 236); — Жінка до мене: «Ти сякий, ти такий,.. ти лайдаку, ти пияку», ну — паплюжить. Публіка на все село (Лесь Мартович, Тв., 1954, 67); — Не ганьби, — каже [чоловік], — мою сиву голову, жінко… Що люди скажуть, подумай! Та ж то публіка на всю околицю… (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 306).
 Виставляти на публіку кого; Робити публіку з кого — ганьбити кого-небудь. — Чим я провинився, кого забив або запалив, щоби мене перед цілою громадою виставляли на публіку? (Іван Франко, I, 1955, 148); На дорозі мене перейшла та й публіку з мене робить (Іван Франко, I, 1955, 83).
На публіку сісти — стати до ганебного стовпа. Я піду серед села на публіку сісти (Словник Грінченка).

2. чол. і жін. Особа поганої поведінки. — Я казала, що Семен чоловік, А Семен публіка, ще й негіда [негідник] на весь світ! (Павло Чубинський, V, 1874, 338).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 382.

Коментарі (0)