ПУНДИК, а, чол.
1. Рід печива або пиріжків. Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: .. Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряжених I гусячих п'ять кіп яєць (Іван Котляревський, I, 1952, 174); Бабуся поставила на стіл пахучі рожеві пундики, що аж кипіли в маслі (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 91).
2. перев. мн., розм. Смачна їжа, ласощі. — Ото великі пани понаїздили в Вільшаницю! Як забагатієте, тоді будете їсти пундики (Нечуй-Левицький, III, 1956, 199); — Іди, іди та постав нам мерщій на стіл усе, що є! — гукав Бульба услід жінці. — Нам не треба пампушок, медяників.. та всяких там пундиків! (Олександр Довженко, I, 1958, 219).