в означеннях
Тлумачення, значення слова «пуп»:

ПУП, а, чол. Круглий рубець посередині живота, який залишається на місці відпадіння пуповини. — Яка ж я баба? Хіба я вам пупа різала? — сказала зобижена Ярина (Нечуй-Левицький, II, 1956, 58); Малий Никола, з роздертою пазухою аж геть понижче пупа, бігав поміж люди (Лесь Мартович, Тв., 1954, 87); Ми уміємо й гуртом працювати. Недарма у нас кажуть: — Де людей купа, не болить біля пупа! (Андрій Головко, II, 1957, 501); Дивляться вечірком люди — трясця тобі в пуп! — Лупатий в німецькому мундирі на шкапині чвалає (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 66);  * У порівняннях. Посинів, як той пуп (Номис, 1864, № 654); Вскочив [Пилинко] у хату, як пуп, синій, зубами цокоче (Панас Мирний, IV, 1955, 288).
Вище пупа не скочиш (не підскочиш) див. вище; Пуп землі, ірон., жарт. — про людину, яка вважає себе центром усього, найважливішою серед усіх. [Самопал:] Ти як вийшов у передовики, так тобі.. і замакітрилась голова... Здалось тобі, що ти — пуп землі (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 215); Кричати (голосити, репетувати і т. ін.), як (мов, немов і т. ін.) на пуп — кричати з усіх сил, дуже голосно. Хлопець ріс крикливий і запальний. Як приходив час годування — кричав, як на пуп (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 524); Аж ось поромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І, мов на пуп, репетовав [репетував] (Іван Котляревський, I, 1952, 159).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 390.

Коментарі (0)