ПУ́ШКА, и, жін.
1. рідко. Те саме, що гармата.
Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав [Хмельницький],
А ще сам з города Чигрина рушав (Українські народні думи.., 1955,
120); Забув [Василь] увесь світ; хоч би йому тут з пушок
палити, хоч би хто його не кликав, нічим би не вважив
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 46); Скорботні дні пішли в віки,
Але лишилися навіки Людської витвори руки: Цар-пушка
і Іван Великий (Максим Рильський, III, 1961, 227);
// ірон. Про
рушницю. Зарядив [Уралов], прилаштував свою
катеринівку [рушницю] до велосипеда і покотив на озера
в степ. Зустрічні хлопці-казахи сміялися: всіх гусей
твоя пушка переб'є!.. (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 307).
♦ Брати (взяти) на пушку — обманювати кого-небудь.
Шестопал.. примусив себе посміхнутися: — На
пушку береш? (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 356); — Чи
не задаються дівчата? — Чи не хочуть вони просто
узяти нас на пушку? (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 295);
Як з пушки — неодмінно, точно. — От побачиш, коли
куплю тобі нові черевики, як городській пані. — А була
в собаки хата? — не добріє жінка. — В собаки хати не
було, а в тебе черевики, як з пушки, будуть (Михайло Стельмах,
II, 1962, 297).
2. діал. Рушниця. Дванадцять пушкарських душ чекають на його розказ, летять на його свист, з пушками, при усєкі [різній] зброї (Гнат Хоткевич, II, 1966, 95); Звеліли [жандарми] зганяти до сільської управи лісорубів, бокорашів [плотарів], чабанів. І люди йшли, а що поробиш, коли над головою стоїть жандарм із своєю пушкою... (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 9).
3. діал. Металева банка, коробка. Входить Хоростіль, з клунком на плечах, у полотнянім плащі і брилі, через плечі перевішена пушка ботанічна (Іван Франко, IX, 1952, 161).
4. діал. Дрібка. — Нате вам це зілля, киньте пушку до окропу та й дайте [хворому] на ніч напитися (Лесь Мартович, Тв., 1954, 46).