ПУШОК, чол.
1. род. шку. Зменш.-пестл. до пух 1—3.
Тепер він бачив усі її рухи,.. всю її постать, малу,
м'якеньку, наче курчатко з жовтим пушком (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 198); З-під воріт.. вилізла стара гуска, а за нею
викотились маленькі гусенята в темно-жовтуватому
пушку (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 80); Кашлянув Петро
в кулак, пушок погладив на верхній губі, береться за
двері (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 143); Очима він
зупинився на її маленькому вушкові з ледь помітним
блискучим пушком (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 63); Як
молодим пушком зазеленіє липа, До тебе, лагідний
нащадку Арістіппа, До тебе я з'явлюсь, у твій славетний
дім (Микола Зеров, Вибр., 1966, 393); Летів з осокорів білий
пушок (Петро Дорошко, Літа.., 1957, 22); * У порівняннях. Весельцем
погрібався [Харон], По Стиксові, як стрілка, мчався, Був
човен легкий, як пушок (Іван Котляревський, I, 1952, 130); Сніг пушком
по слободі (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 35).
♦ Рильце (рильця) в пушку див. рильце.
2. род. шка. Жмуток м'яких, пухнастих волокон, яким пудрять, пудряться. Найперше ухопила [Екбаль] пушок з пудрою і швидко-швидко забілила носа (Леся Українка, III, 1952, 710).