ПУСКАТИ, аю, аєш, недок., ПУСТИТИ, пущу, пустиш, док.
1. перех. і без додатка. Переставати
тримати в руках, затримувати руками кого-, що-небудь,
не вдержувати в руках. Мани собаку, а з рук не пускай
кияку (Номис, 1864, № 5900); Давали, та з рук не
пускали (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 163); Мотря держала в руці
курку й не хотіла її пускати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 360);
Чубенко хилив голову й пускав з руки повід, кінь
спотикався на корчах лісової дороги (Юрій Яновський, II, 1958, 209);
— Хіба й справді не сестра я? — Ні, моє кохання, Моє
серце! — Боже ж ти мій! Чому я не знала? Була б тебе
не любила І не цілувала... Ой, ой! сором! Геть од мене!
Пусти мене! (Тарас Шевченко, II, 1963, 334); Взяв Іван обидві
щуки, Обережно взяв у руки, І до моря поспішив, І у
море їх пустив (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 116);
//
Розслаблюючи, розтуляючи руки, пальці, переставати
стискати їх або щось у них. — Перснів скільки! — скрикнув
[парубок]. Я стулила руку в кулак — не пускаю, а він
усилковується відняти (Панас Мирний, I, 1954, 78);
[Лицар:] Ой, лихо! дубнуть, мліють руки!.. (Пускає
руки й скочується з гори в діл) (Леся Українка, II, 1951, 205);
// Робити менш натягненим, ослаблювати; відпускати.
Під розпогодженим небом, Віжки пускаючи, мчить
панотець на колесах покірних (Микола Зеров, Вибр., 1966, 225);
Вершники з'їхались, поговорили про віщось, і один з
них, вийнявши лука, натяг і пустив тетиву (Михайло Старицький,
Облога.., 1961, 84); Пустивши поводи, їдуть
[карателі] повільною ступою (Олесь Гончар, II, 1959, 22);
// часто із
запереч. Давати можливість, дозволяти кому-небудь
іти, їхати кудись, звідкись. Оврамиха, стара мати,
А три сини мала, Гей, в доріженьку та великую На
ніч не пускала (Українські народні думи.., 1955, 18); Він береться
за шапку. Схопила [Варка] його за рукав, — не пускає
з хати (Марко Вовчок, I, 1955, 174); На ранок Давид підвівся
ледве розвиднілось і зразу ж зібрався йти. Не пускали
(Андрій Головко, II, 1957, 181); Не пустив Шрама Сомко у
печери, завернув до себе з усіма на козацьке подвір'я
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 84); Він хотів сказати, що
теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав
(Павло Загребельний, Європа. Захід, 1961, 272);
// куди, з інфін.
Дозволяти робити що-небудь, іти кудись з певною метою.
— От вже як піду заміж,.. і діточок буду обшивати,
і тебе, мамочко, що ти в мене була така добра,
жалувала мене, пускала.. гуляти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 424);
Дід заборонив їй виходити з двору.. і не пускав на
посиденьки до сусідів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 74); — Хіба ти
знов поїдеш, на буряки? — спитала її мати. — Поїду,
аби тільки батько пустили (Нечуй-Левицький, II, 1956, 34);
А я кажу: «Як не пустите малювати, на зло вам умру»
(Юрій Яновський, I, 1954, 43); * Образно. Матюха смикнувся,
але щось мов за поли його схватило й не пустило вдарити
в першу ж мить (Андрій Головко, II, 1957, 134);
// також
у сполуч. із сл. на волю. Переставати затримувати
когось, звільняти з ув'язнення, з-під арешту і т. ін.
Коли.. її ніхто не чіпав, не бив,.. а так пускав на волю,
тоді вона любила блукати по бур'янах (Панас Мирний, I,
1954, 55); Гафійка почула про Марка від Підпари. Він
сердито жалівся: і так од голоти життя не стало, а
тут ще Гущу пустили (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 65);
[Служебка:] Ну, де ти тут? Виходь! Принесла страву!
[Лицар-в'язень:] Ох, не до страви вже! Пусти на
волю! (Леся Українка, II, 1951, 194);
// із запереч.
Перешкоджати кому-небудь у здійсненні чогось, затримувати десь
(про предмети, явища і т. ін.). Рада б душа в рай, та
гріхи не пускають (Номис, 1864, № 5385); Пишу до
Вас, лежачи в ліжку: застуда вже третій місяць не
пускає мене звідти (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159); Тимофій
гребе, що аж мускули тріщать, стараючися випрямити
дарабу в просту лінію, але вода не пускає і рве дарабу
на дві часті (Гнат Хоткевич, II, 1966, 398).
Пускати (пустити) заміж див. заміж.
♦ Пускати (пустити) ґрунт з-під ніг — бути,
опинятися в непевному становищі; втрачати впевненість у
собі; Пускати (пустити) жити кого; Пускати (пустити)
душу на покуту — залишати кого-небудь у живих.
[Ігнат:] Ой пустіть душу на покуту!.. [Павло:]
Нема покути для диявола! Здихай..! (Микола Костомаров, I, 1967,
202); Пускати (пустити) з душею кого — відпускати
когось, обібравши перед цим. — В рік волі, коли одним
землю ланцюгами наділяли, а інших з душею на волю
пускали, попував у нас один старий благочестивий
батюшка (Михайло Стельмах, I, 1962, 357); [Пан Душечка:]
Так і так, розказує [економ], здибав мене в лісі
Кармелюк, пограбував до ниточки, тільки що пустив
із душею (Степан Васильченко, III, 1960, 207); Пускати (пустити) на
волю див. воля; Пускати (пустити) на волю божу (під
чотири вітри, на всі чотири і т. ін.) кого — відпускати,
не затримувати кого-небудь. Вася Багіров ніколи не
вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один
проти десятьох, поки його не скидали з коня і пускали
на волю божу пішки (Олесь Гончар, III, 1959, 187); Стріляли
курсанти Третьої школи прапорщиків — довелося їх
роззброїти, накласти в потилицю й пустити під
чотири вітри (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 434);
[Степанида:] Он які інші пани, то бувало
додержуть бурлаків, доки скінчать жнива; а після жнив
пов'яжуть їх та доженуть до межі, вліплять їм по
стільки нагаїв та й пустять на всі чотири (Марко Кропивницький, I,
1958, 125); Пускати (пустити) по волі кого —
дозволяти кому-небудь поводитися надто вільно, не
додержуючись певних правил. Пусти дітей по волі, а
сам будеш в неволі (Номис, 1864, № 9218).
2. перех. і без додатка, до кого — чого, у що, куди, з
інфін. Давати можливість, дозволяти кому-небудь
увійти, в'їхати, проникнути кудись; впускати. Ворота
в баштах запирали [троянці], Своїх ховатись не
пускали, Бо напустили б і чужих (Іван Котляревський, I, 1952, 279);
— Скажи, серце, Гаврилові, щоб більше не одмикав
дверей і нікого не пускав сюди (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 238);
— Цілий день лежав я в землянці, складав план, і до
мене нікого не пускали (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 262); Прибувай
до мене, щоб вороги спали, То я тебе пущу, щоби мати
не знала (Павло Чубинський, V, 1874, 45); * Образно. Дзвенить
розмова і парує чай; Віддайся їм і в серце не пускай
Щемливих забобонів (Микола Зеров, Вибр., 1966, 52);
//
Поселяти, поміщати у себе кого-небудь, давати комусь
притулок. Калашник погрожував йому, лаяв сусіду за те,
що той пускав Терешка до себе ночувати (Григорій Епік, Тв.,
1958, 399); — Ходім, сину,.. Коли пустять в хату; А
не пустять, то й надворі Будем ночувати (Тарас Шевченко, I,
1963, 34); — Зібралася нас купка жінок, допомагали
поранених носити. Отут по хатах і госпіталь був..
А Палажка твоя до своєї хати не пустила (Семен Журахович,
Дорога.., 1948, 26); — А, так ти й квартиранта пустив!
(Андрій Головко, I, 1957, 138);
// Давати кому-небудь дорогу,
прохід кудись; давати комусь, чомусь можливість
обганяти, обходити себе; пропускати. У першій кімнаті
сидів старий у темній рясі.. — Ось до вас прийшли, —
каже йому молодиця, пускаючи мене у двері (Марко Вовчок,
VI, 1956, 237); — А ми вирішили тікати на
батьківщину — сюди, у Великий степ. Росіяни тоді нікого не
пускали через Урал. Треба було переправитись темної
ночі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 14); Пороздвигалися
[порозсувалися] дяки, пустили Харка на покуть (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 485); Щоб не зароситися, Борис пустив паню Міхонську
передом, а сам ішов позад неї (Іван Франко, III, 1950, 454);
//
перев. док. Дати можливість, дозвіл бути десь
надрукованим, обнародуваним, поставленим на сцені (перев. про
цензуру). Щось багато в сім році лаштується збірників,
та чи багато пустить цензура (Володимир Самійленко, II, 1958, 424);
//
перев. із запереч. Давати можливість чому-небудь
проникати кудись, крізь щось (про предмети, явища природи і т.
ін.). Людей не чуть, вітру нема (він тут рідко буває,
гори не пускають) (Леся Українка, V, 1956, 360); Сволоки..
озвуться до соснових дощок на палубі: «Дошки-сестрички,
тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море
полетить. Не пускайте води до нас!» (Юрій Яновський, II, 1958,
159); — Остапе-е!.. Оста-апе-е!.. Голос її прозгучав
глухо, стіна ворожого очерету не пустила його далеко,
забрала в себе, ковтнула (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 362);
Вимиті вікна заблищали шибками і пустили в хату цілі
снопи сонячного світла (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 264);
//
Давати можливість, дозволяти кому-небудь підходити до
кого-, чого-небудь, брати участь у чомусь, займати
певне місце; допускати. Копають день, копають два, На
третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили.
Поставили караули. Ісправник [справник] аж просить,
Щоб нікого не пускали (Тарас Шевченко, I, 1963, 304); — А щоб
була доладна рада, — Старий Пацюк кричить, —
..Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать
(Леонід Глібов, Вибр., 1951, 54); — А що будемо робити? —
спитав титар, обертаючись до дідів. — А то будемо
робити, що не пустимо того Балабухи на парафію, от
що! — сказали діди (Нечуй-Левицький, III, 1956, 51).
♦ Не пускати (не пустити) на очі (на поріг) кого —
не допускати до себе, забороняти приходити до себе.
Господи, як вже сварилась пані на Горпину! І на очі її
не пускала тижнів ізо [зо] два (Марко Вовчок, I, 1955,
262); На ранок таки зібрались вітробалчани до князя.
Пішли — коваль, Цигуля, Невкипілий і ще душ
кілька. Але князь і на очі до себе не пустив (Андрій Головко,
II, 1957, 238); — Я б і на поріг її не пустив, а
тебе і в лобок варто поцілувати, — і він приложився
своїми гарячими устами до її білого чола (Панас Мирний, III,
1954, 251); Пускати (пустити) до причастя див.
причастя; Пускати (пустити) з вуха у вухо (мимо вух)
див. вухо.
3. перех. і без додатка. Спрямовувати, посилати,
відправляти куди-небудь з певною метою; примушувати
іти, їхати, бігти, летіти кудись. Колись Боян, співець
потужний, Дзвонив у струни золоті, Мов соколів десяток
дружний Пускав з-під хмар на лебеді (Пантелеймон Куліш, Вибр.,
1969, 358); — Пускай їх, Чумаченко, пускай орлів.
Штурмуйте, товариші, на славу! Всім видам...
«Славу» [орден]. Бійці запевнили хором, що постараються
(Олесь Гончар, III, 1959, 252); Троянці, в роги затрубивши,
Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши,
Бичами ляскали псарі (Іван Котляревський, I, 1952, 181); —
Пустити б мене навколо світу просто по меридіану, скільки б
то вже разів я додому повертався, — жартував сам із
себе Федір Кузьмич, розносячи по людях вістки про
життя-буття, про померлих на чужині батраків, про
вбитих воїнів (Олександр Довженко, I, 1958, 418);
// Наказувати мучити,
вбивати кого-небудь; посилати когось на муки, на
смерть; спричиняти чиюсь смерть. Не багато Коновченко
по долині Черкень погуляв, — Самих найстарших
п'ятсот чоловік рицарів під меч пускав (Українські народні думи..,
1955, 27); Оксана була красива і принадна, і вони
[гестапівці] в першу мить не знали, що з нею робити.
Пускати одразу на тортури чи натішитись.. її тілом
(Василь Кучер, Голод, 1961, 425); * Образно. Пустили
[багаті] бідних на поталу.. капіталу (Павло Тичина, I, 1957, 63);
// перен. Спрямовувати на якесь заняття, роботу і т. ін.
Звісно, соромно такому багатиреві сина-єдинця
[одинака] у найми пускати (Панас Мирний, III, 1954, 103); — Он у
мене синок Василь... Вирощу його... мою милу дитину,
моє паненятко... вигодую, вивчу... у пани пущу... Паном
зроблю... (Панас Мирний, IV, 1955, 57); — Пустимо
[хлопця] в науку, — сказав [ланковий], — нехай буде
поміч нашому колгоспові (Юрій Яновський, II, 1954, 116);
// ким. Змушувати кого-небудь стати кимсь, вести
певний спосіб життя. — А я вже ду-мав одружитись, І
веселитися, і жить, Людей і господа хвалить... А
довелося... Накупили І краму й пива наварили, Не
довелося тілько пить. Старої пані бахур сивий Окрав той
крам. Розлив те пиво, Пустив [наречену]
покриткою... (Тарас Шевченко, II, 1963, 82);
// Випускати, виганяти на
пасовище (коней, худобу), звільняти від упряжі. Яків
зіскакує з коня, пускає його пастися в рів під липи
(Михайло Стельмах, I, 1962, 485); — Ми пустили коні на леваду,
А самі ввійшли в тісне подвір'я (Іван Франко, XIII, 1954, 332);
Опівдні аул зупинився перепочити. Подоїли овець і
кобил, пустили отару й табун пастися (Зінаїда Тулуб, В
степу.., 1964, 41).
♦ Пускати (пустити) з торбою (в старці, по миру,
попідвіконню і т. ін.) — робити жебраком,
жебраками. [Шкереберть:] Я пускав з торбою вдів і сиріт,
я видавлював усі соки з робітників, робив їх рабами
своїми (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 519); — Гей, люди! Що цей
[позивач] загадав, що цей загадав? Хоче мене з дітьми
з торбами на старість пустити (Лесь Мартович, Тв., 1954,
69); Звівсь наш Масляк нінавіщо [нінащо] і жінку мов
у старці пустив (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 230); [Молодиця:]
Сам безвісти забіг [чоловік], а мене з малими
діточками по миру пускає (Панас Мирний, V, 1955, 129); — Що
ж мав робити? Замучити.. дітей і старцями
попідвіконню пустити? (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 8); Пускати
(пустити) на світ — народжувати. [Катерина
Петрівна:] От люди народжують, а мені здається,
що всі вони [діти] мої, що то я їх на світ пускаю (Захар Мороз,
П'єси, 1959, 87).
4. перех. і неперех. Примушувати або давати
можливість рухатися певним чином, з певною швидкістю.
Козаки.. пускають із копита коні, кидаються у Дунай,
перепливають його (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 340); —
Старенький гуцул.. пускає свою дарабу побіч нашої (Гнат Хоткевич, II,
1966, 398); — Хіба ви не знаєте, товариші, що поїзд
на ширшій колії тримається стійкіше? Пускай, гони
на повну швидкість... (Олесь Гончар, III, 1959, 207);
Добираємось до ямки. Грицько коней дужче пустив, щоб
разом вихопитись з ямки (Панас Мирний, IV, 1955, 247);
Він увімкнув мотор і пустив циклонетку [автомобіль]
..додому, (Юрій Смолич, I, 1958, 76);
// Давати можливість
вільно рухатися за течією, вітром і т. ін. Один човен на
бистрих хвилях перекидається, і для того зв'язують
докупи два або три човни, перекладають дощечки
впоперек їх для сидіння і без весел пускають їх по воді
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 416); Хотілося.. вхопитися за волосся
руками і дерти, по вітру пускати (Гнат Хоткевич, II, 1966,
91); Дівчата почали заплітати вінки й пускати їх у
Почайну, щоб запитати в долі, чи судилося їм мати
пару (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 178); Старі зілля
зв'язали в снопок, щоб пустити за водою напровесні (Ганна Барвінок,
Опов.., 1902, 165); * Образно. Я ж пущу свою пригоду
Геть на тую бистру воду (Леся Українка, I, 1951, 48);
//
Давати можливість занурюватись у воду під дією власної
ваги або насильно топити у воді. Ми брали горщик,
повний каміння й принади, і пускали на мотузці на
дно. Лиш поплавок лишався зверху (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
417); Там берег, мати і жона... Забудь про них,
матросе! Пускай співучий лот до дна, Минай мілини й коси
(Максим Рильський, I, 1960, 298); Пудів двадцять нав'язали
їй на шию, на руки і на ноги, та, відчепивши від
вірьовок, так її й пустили у воду ... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 184);
— Ксьондзів у криниці пустимо з каменем на шиї
(Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 433);
// Спрямовувати дію
якого-небудь предмета у якомусь напрямку. Молот
пускаймо повище, Биймо, поки гаряче! (Павло Грабовський, I, 1959,
555); Гей, товариство веселе, женім корабель на
простори, Весла легкі раз у раз в темну пускаймо глибінь
(Микола Зеров, Вибр., 1966, 295); Пускає [Данило] пальці
в краєчок шибки (Михайло Стельмах, II, 1962, 149);
//
Спрямовувати на виконання певної роботи (машину, механізм).
— Якось і сама економія вправиться: завтра пускають
всі свої жатки, а ще чотири на станції вивантажують
(Андрій Головко, II, 1957, 238); Слідом за культиватором
пускають борони (Олійні та ефіроолійні культури, 1956, 90); Краще
б, ніж тут стояти, піти гуртом на панське поле,
пустить по ньому плуг (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 77); — В
посушливе літо пустили по вигорілому пасовищу трактори
(Микола Рудь, Гомін.., 1959, 25);
// Давати можливість
поширюватися в певному напрямку, випускати кудись
(воду, вогонь і т. ін.). Чорний пожар по землі пускає [Гза]
(Панас Мирний, V, 1955, 268); Чоловік у самій сорочці і в
білих спідніх штанях.. — з пожежної, видати, команди,
пускає на клуню цівку води (Андрій Головко, I, 1957, 348);
Він збив манометр і ударив залізом по боці [паровика].
Потому пустив пару в свисток (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 91);
Учора знову була газова атака.. певно, пустили новий
газ (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 7); Десять днів рили
канал, щоб пустити воду новим річищем (Олесь Донченко, VI,
1957, 276); * Образно. Якийсь скривджений наймит
пустив веселим вогнем свою помсту в чорні, як могили,
клуні багатія (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 173);
// що, чим. З
силою кидати, жбурляти щось. Тут Пандар камінь
піднімає І в Турна зо всіх жил пускає (Іван Котляревський, I, 1952, 240);
Подивлюсь хоч на її віконце, коли спить. І груддям
пускав у город, чи не почує... (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 80);
Княгинина рука не хибила — пускала рогатину влучно
(Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 41); Шибонула
[дівчинка] в його опукою, хлопець похопив та пустив до
неї (Марко Вовчок, I, 1955, 385); Маркові хотілось схопити
камінь і пустити ним у лису голову (Іван Микитенко, II, 1957,
343);
// у сполуч. із сл. куля, стріла і т. ін., що,
чим. Стріляти з вогнепальної зброї або іншого
пристрою. — Треба лаштувать гармату й пускати останню
бомбу (Нечуй-Левицький, III, 1956, 387); Протягом довгої
осінньої ночі кожні десять хвилин ми пускали із шхуни
ракети (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 12); Тугар Вовк,
стоячи в щілині, пустив у нього [ведмедя] другою стрілою
(Іван Франко, VI, 1951, 14); Ледве встигли сховатися [хлопці]
від автоматної черги, яку пустили гітлерівці,
почувши голоси серед руїн (Юрій Яновський, II, 1954, 41);
* Образно. Веселка розмаїта Пустила стріли з-поза хмар
(Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 281);
// у сполуч. із сл.
слово, фраза і т. ін., перен. Промовляти, писати і т. ін.
Сахновський, застібаючи френч, холодно пускав слова:
— Сю ніч ти й спробуєш, першу порцію [катувань]
(Андрій Головко, II, 1957, 165); Вночі моя уява ожива,..
Приходять ордами незлічені слова. Стискаю їх, мов скарби, у
долоні, Пускаю рівними рядами на папір (Степан Крижанівський,
Срібне весілля, 1957, 25); Щоб дітям веселіш було,
Пущу я загадку прехитру (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 187);
Семениха стояла, наче засоромлена, й слова не пустила
(Лесь Мартович, Тв., 1954, 104); Зненацька звалилось на бійців
грізне попередження: — Танки праворуч! Першим
пустив його Козаков (Олесь Гончар, III, 1959, 446);
// перен.
Публікувати, робити надбанням громадськості,
читачів. Раю вам не пускати їх [байки] тепер до друку,
а повагом передивиться їх (Панас Мирний, V, 1955, 381);
Він довго думав: пускати кореспонденцію в номер чи
не пускати (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 472); Видавайте
сей каталог, де хочете, під якою хочете фірмою, ми в
те не мішаємось, бо на Україні і так пустимо
[книжки] якось (Леся Українка, V, 1956, 374); Райніс любив простих
трудівників і тому вів їх з життя в літературу, щоб
з літератури їх живі і діючі образи пустити в народ
(Радянське літературознавство, 11, 1965, 53).
Пускати (пустити) на дно (під шум, під лід і т. ін.)
кого — топити кого-небудь. Перехапали [гайдамаки]
робіткомівців.. і, відправивши їх під посиленим
конвоєм у Генічеськ, вчинили там над ними звірячу
розправу: вивезли на старій баржі на море й живими пустили
на дно (Олесь Гончар, II, 1959, 32); — Не йди, доню, за його
заміж! Лучче [краще] б я тебе під шум пустила, ніж
мала отак видавати! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 147); Не
боїмось ми банд злотопогонних, — уже не мало їх пустили
ми під лід... (Володимир Сосюра, I, 1957, 260); Пускати (пустити)
під укіс поїзд (ешелон і т. ін.) — викликати
залізничну катастрофу. Організація діяла під самим носом
ворога, час від часу руйнуючи шлях на Бахмач,.. пускаючи
під укіс поїзди... (Дмитро Бедзик, Плем'я.., 1958, 75);
У травні підпільники пустили під укіс ешелони з
літаками та машинами (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 305); Пускати
(пустити) погляд (око, очі) куди — дивитися кудись.
Не крадькома Поміж дівчат пускають [попи] око
ласе (Дмитро Павличко, Пальмова віть, 1962, 68); Яшко на мить
одну розпутав погляд свій і пустив постолу, по
обличчях (Андрій Головко, I, 1957, 144); Пускати (пустити) у
повітря — те саме, що Висаджувати (висадити) в повітря
(див. висаджувати). — З кожної роти нашого
батальйону зголоситься декілька простих солдатів під командою
десятника пустити у повітря панцирний поїзд ворога
(Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958,
504); Пускати (пустити) усмішку (усміх, посмішку) —
усміхатися. Пускав [посадник] попід пишним усом
усміх задоволення (Павло Загребельний, Диво, 1968, 233);
Терентій.. пустив у клешні вус лукаву посмішку: іч,
як хитромудро викручується пан (Михайло Стельмах, I, 1962, 566);
Пускати (пустити) шапку по кругу — збирати гроші
з усіх присутніх, підставляючи шапку. За
вантажницьким звичаєм, пустили портовики шапку по кругу
і на зібрані гроші підкупили капітана англійського
судна (Олесь Гончар, II, 1959, 45); Пустити [собі] кулю в лоб
(в лоба, у голову) — застрелитися. В бурхливому каятті
він ладен був пустити собі кулю в лоб (Юрій Бедзик,
Полки.., 1959, 25); — Да, коли б от немов сталося —
всі діти вимерли за одну ніч на всій землі,.. я б, мабуть,
на ранок пустив би собі кулю в голову (Андрій Головко, II,
1957, 109).
♦ Дим пускати в очі див. дим; Пускати бісики
(ґедзики) [оком (очима)] див. бісик, ґедзик; Пускати
(пустити) віц див. віц; Пускати гадючку див. гадючка;
Пускати (пустити) ману [в вічі] див. мана; Пускати на
вітер гроші (заробіток і т. ін.) див. вітер; Пускати на
вітер слова — те саме, що На вітер говорити (кидати
слова і т. ін.) (див. вітер); Пускати (пустити) очі під
лоб (лоба) див. око 1; Пускати (пустити) славу на (про)
кого — поширювати чутки, звістки, які знеславлюють,
порочать кого-небудь. Хто пустив погану славу на
багатирку Шрамченкову дочку? У кого ж язик довший,
як не в Максима! (Панас Мирний, II, 1954, 113); Її взяла
пані на легшу роботу, та на більші муки, бо якої
слави не пускають по селу про тих дівчат, що роблять
на панськім дворі (Михайло Стельмах, I, 1962, 344); Пускати
(пустити) [червоного] півня див. півень; Пускати
(пустити) чутку (поголоску, ясу, плітку і т. ін.) —
поширювати якісь відомості про кого-, що-небудь.
[Пряха:] Вмерла наша королева, король не встиг жалоби
доносити, а вже посватався до неї [принцеси]...
[Швачка:] Ну, се, може, так вона пускає чутку!
(Леся Українка, II, 1951, 191); — А я.. поміж миром пустив
таку поголоску, що Сомко вже на волі (Пантелеймон Куліш, Вибр.,
1969, 188); Хтось пустив ясу, що десь тут серед
есесівських недобитків гасають, маскуючись під рядових,
відомі воєнні злочинці (Олесь Гончар, III, 1959, 451); Пускати
(пустити) шпильку — робити ущипливе, єхидне
зауваження кому-небудь. Інколи.. його просто ґедз
нападав — і тоді він ставав нестерпучим пускав Раїсі
шпильки, глузував з її екзальтації (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
330); Найбільш агресивною цього вечора була
Крихточка, їй так і кортіло пустити якусь чергову шпильку
на адресу Лебедя (Яків Баш, Надія, 1960, 73); Пустити в
непам'ять див. непам'ять; Пустити жука див. жук;
Пустити [з (за)] димом (з вогнем і т. ін.) — знищити,
спаливши. [Стась:] Нахвалявся [Кармелюк]
перепороть різками всю комісію і димом пустить всі їх
папери (Степан Васильченко, III, 1960, 389); — Та йому [панові] й
ногою на нашу землю не дати ступити. Кубло димом
за вітром пустити! (Андрій Головко, II, 1957, 221); —
Проклятий фашист все село під небо з вогнем пустив (Олександр Копиленко,
Хата хлопчика.., 1957, 6); Пустити під ніж —
винищити, порізавши. Вдерлися у село поганці-фашисти.
Розграбували артіль, корів під ніж пустили (Літературна Україна,
4.V 1962, 4).
5. перех. Приводити в дію, рух; змушувати
працювати (машину, механізм, промислове підприємство).
Механік за стіною пускає апарата. Апарат деренчить
і шумить (Юрій Яновський, II, 1958, 36); Осіннього вечора
зібралась комуна пускати млин (Микола Куліш, П'єси,
1960, 107); — Пустили паровики на роботу (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 244); Андрій не покидав надії, що ось-ось..
наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8); Підприємці Дехтярьови в 40-х роках
[XIX ст.] пустили в Києві завод металевих
виробів (Історія УРСР, I, 1953, 396);
// Вмикати електричний
струм, певні пристрої для надання руху машині,
механізму і т. ін. В клуб електрику пускали, І зійшлося
півсела (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 102); Шофер Серьога пустив
швидкість, і ми шарпнули вперед (Юрій Яновський, I, 1954,
65).
Пускати кіно — демонструвати кінофільм. Я живу
недалеко від їдальні і червоного кутка, де вже і кіно
пускають (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 37).
6. перех., у сполуч. з ім., що означають дію або стан.
Піддавати якій-небудь дії. використовувати певним
чином. Капітали, які він пускав у оборот, робилися
чимраз більші (Іван Франко, VIII, 1952, 394); Хіба ж уявити
було прадідам, що він порухом руки пускатиме в дію
сили фантастичні, ламатиме небо пекельним гуркотом
двигунів..! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 55); Дарма, що на
трьох ногах [коза], а припустила, аж курява встала;
тут вона, похоже, і четверту ногу пустила в ход [хід]
(Українські народні казки, легенди.., 1957, 38); Марина того ж таки
вечора, наливаючи чай німцеві, казала: — Бач, якби не
я, то ви б і не догадалися горіле [борошно] в діло
пустити! (Панас Мирний, IV, 1955, 256); Зусилля народів повинні
бути зосереджені на тому, щоб своєчасно приборкати
імперіалістів, позбавити їх змоги пустити в хід
смертоносну зброю (Програма КПРС, 1961, 50);
// на (під)
що. Використовувати для чого-небудь. Справді, був він
невдачливий: .. пустив поле під сіно, сіно подешевшало
(Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 109); — Так, Чернеччину ми
пустимо під соняшники, — перевів свої думки Оксен на
господарські клопоти (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 32).
7. перех., розм. Продавати або збувати іншим
способом. До нього [діда] регулярно щороку зіходилася
гуцулія [гуцули] довідуватися: чи сіно дешево пускати,
чи худобу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 22); Рідного куреня мого
давно нема. І городець материн дядько мій якось пустив
у чужі руки (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 175); Якби не Джозеф,
то двоє дівчаток у штаті Алабама давно були б
сирітками і хто знає — чи не пустили б вже з молотка
кредитори його ферму (Натан Рибак, Час, 1960, 368);
// Витрачати (гроші). — Отак заробляючи кождого
дня, того ж дня пускаю все зароблене, не дбаючи про
завтра (Іван Франко, IV, 1950, 160); — Я вже знаю, що ви не
пустите [гроші] марно... (Іван Франко, IV, 1950, 185).
8. перех. Давати росток, корінь і т. ін. (про рослину). Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги, обхоплює ним, мов гадюками, камінь (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 137); Дуби всихають. Та й тоді ще Прощальні пагінки все вище Пускають (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 16); Вербовий частокіл до самого берега прийнявся й пустив од себе широке гілля (Нечуй-Левицький, II, 1956, 168); Через три дні буряк зазеленів, розправив кущ, виложив по землі широкий лист, пустив молоді паростки (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 146); * Образно. З радістю прислухається Ївга, як уже пускає в її серце паросток почуття помсти (Любов Яновська, I, 1959, 401); Роздумував [Тимко] над долею людей, що перебираються ось на його очах із одного місця на друге. «Де корінець пустив, там і серце залишив..» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 184).
9. перех. Видавати які-небудь звуки; говорити,
співати і т. ін. певним чином. Пана Адама збудили, і він
пускав у столовій басові нотки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 257);
Ой, піду я в лужочок, Гей, пущу стиха голосок. Пущу
стиха голосок, Чи не почує мій дружок (Українські народні ліричні пісні, 1958, 160); В тиші загалакали голоси.. Чоловічий
голос щось буркотить та буркотить, і жіночий
озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу
(Михайло Стельмах, I, 1962, 261).
♦ Пускати (пустити) півня (півника) див. півень,
півник 1.
10. перех. Виділяти, випускати, випромінювати з
себе що-небудь. Фалькенбавм, бесідуючи з ним, пускав
«із нервозності» просто йому в лице дрібненькі, як мак,
крапельки слини (Лесь Мартович, Тв., 1954, 309); Самовар
пускає вгору кучеряву стьожку пари (Натан Рибак, Що
сталося.., 1947, 72); Пан усміхнувся лукаво і показав
попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши
стільки грошей (Україна сміється, I, 1960, 133); Сказавши,
аромат пустила [Венера]: Васильки, м'яту і амбре
[амбру], На хмарі в Пафос покотила (Іван Котляревський, I, 1952,
212).
Пускати (пустити) дим (димок і т. ін.) — випускати
з рота дим, палячи; взагалі палити. [Горнов:]
А бісові комарі аж печуть. [Максим:] А ви
обкурюйте себе, отак навкруги пускайте дим, то та погань
і не наблизиться (Марко Кропивницький, I, 1958, 390); Він устав з-за
столу, скрутив цигарку і, пускаючи димок у розчинену
грубку, де дотлівала перепалена солома, довго смоктав
її (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 359); Василь Іванович..
потягнув цигарки й пустив хмару диму (Степан Васильченко, I, 1959,
65).
♦ Пари з уст (вуст, рота і т. ін.) не пустити — не
промовити ні слова. Оце піду до сина, хочу душу
одвести: «Івасю, Івасю!» — а воно й пику одверне. І пари
з уст не пустить (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 268); Дивна
річ — як тільки скаже він, Анкулія, слово, відразу
западає тиша, ніхто й пари з вуст не пустить (Михайло Чабанівський,
Балканська весна, 1960, 295); Пускати (пустити) сльозу
(слізку, слізки і т. ін.) з очей див. око 1; Туман
(туману) [у вічі] пускати (пустити) — навмисне робити
що-небудь неясним, заплутаним. [Бабуся:] Та вони
[ворожбити] вже слово такеє знають. Туману пустили
і здиміли. [Хлоп'я:] А як туман пускають? (Леся Українка,
II, 1951, 523); — Не доберу я толку в твоїх речах, —
каже Петро. — Що за охота тобі мене морочити?
То заговориш буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 149); — Тут щось таки добре
наплутано. Видно, він пустив туману не тільки мені,
а й вам (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 74).
11. перех., розм. Давати можливість чому-небудь
лягати, стелитися на чомусь певним чином, падати
вільно; розпускати. Ой не стій, вербо, над водою, Не
пускай гілля по Дунаю (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 221); Ось
сидить за сніданком, зап'яв широкі груди і пуска по
серветці м'яку білу бороду (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 186);
Який ставний юнак.., О Пірро, обійма тебе на самоті?
Для кого ти, ясна і в світлому убранні, По плечах
кучері пустила золоті? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 367);
// Опускати, похиляти що-небудь донизу; звішувати.
Він стоїть біля мене, узявся однією рукою за бік, а другу
пустив поволі (Панас Мирний, I, 1954, 77); Уймився [Іван]
обома руками за колик, пустив голову межи руки (Лесь Мартович,
Тв., 1954, 37); Мар'яна безпорадно пустила руки вздовж
тіла (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 403);
// Шиючи одяг, лишати
запас у швах, додавати тканини на виріст. Щовесни,
як шиє мати штани старшому [синові], то на цілу
долоню довші пускає холоші (Андрій Головко, II, 1957, 208);
// Надавати якогось кольору, відтінку чому-небудь,
наносити візерунок на щось. — Пустимо по стінах
і склепіннях фресковий розпис, щоб замінити дорогі
заморські мармури (Павло Загребельний, Диво, 1968, 592).
12. перех. Втрачати, ронити (листя, пір'я і т. ін.). Явір пускає листя на воду (Леонід Первомайський, II, 1948, 129); Ой летіла зозулечка понад море в гай Та й пустила синє пірце у тихий Дунай (Юрій Федькович, Буковина, 1950, 87).
13. неперех., рідко. Розпускатися, розтавати. Надбіг [Лис Микита] до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає (Іван Франко, IV, 1950, 93); Напровесні от-от річка Горинь пустить! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 27).
14. перех., діал. Надсилати поштою (листи, гроші
і т. ін.). — Та давай уже, молодице, я твій лист по
почті [пошті] пущу (Марко Вовчок, I, 1955, 32); Моя мати
та пустила письмо до мене та й прислала грошей на
великдень (Василь Стефаник, III, 1954, 61).
♦ Пускати бульки (бульби, бульбашки і т. ін.):
а) випускати пухирці слини (перев. про дитину).
Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити,
нарекли наздогад Степаном, і лише потім виявилось,
що інший Степан уже лежить у колисці,.. пускаючи
бульбашки (Олесь Гончар, I, 1959, 10); б) тонучи, захлинатися.
Видимо, тоне хтось! .. Вже й очі вирячив бідаха наш
Максим, Уже й бульки пуска (Максим Рильський, Поеми, 1957,
265); Пускати (пустити) дур [у голову] —
затьмарювати чию-небудь свідомість, запаморочувати когось.
А мату з Турном я з'єднаю І сим Енея у караю,
Латину ж в тім'я дур пущу (Іван Котляревський, I, 1952, 177); Ось бач,
який я гольтіпака, Який пустив на себе дур! Блуджу
по світу, мов бурлака (Українські поети-романтики.., 1968,
483); Пускати (пустити) кров див. кров; Пускати
(пустити) по світу (в люди, поміж люди і т. ін.): а)
змушувати блукати в пошуках прожитку, житла, праці і
т. ін. — Отих гітлерів, антонесок, отих міністрів..
я закував би їх в ланцюги і водив би... Ні, хай би оті
дрібні сироти водили, що вони їх, як макового зерна,
пустили по світу (Олесь Гончар, III, 1959, 65); — Виоремо
тебе, ниво, обсіємо. Не зерно, а серце своє вкладемо в
тебе, щоб зародила ти нам щастя, щоб не пускала ти
поміж люди старців і старчат (Михайло Стельмах, II, 1962,
199); — Можна б, — кажуть, — і дівку, й хлопця
по людях пустити, або на Дін, або на заробітки (Ганна Барвінок,
Опов.., 1902, 433); б) публікувати, робити надбанням
громадськості, читачів (літературні твори). Якби я
не друкував своїх «Гайдамаків», то воно б не треба і
передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим,
щоб не сміялись на обірванців (Тарас Шевченко, I, 1963, 142);
Франко ж казав, що се [повість «Жаль»] найкраща моя
річ і що гріх було б не пустити її в світ (Леся Українка, V,
1956, 100).