ПУСКАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ПУСТИТИСЯ, пущуся, пустишся, док.
1. часто у сполуч. із сл.
у дорогу, у мандри і т. ін. Вирушати куди-небудь.
Прощай, мій покою, пускаюсь у море! (Євген Гребінка, I, 1957,
84); Кузьма волоче в конюшню недолатаний хомут,
розшукує вуздечку і поволеньки пускається в дорогу (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 65); Попрощався Стефан з мамунею,
пустився сам до школи (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 137); Змушені
були [люди] кинути свої рідні Карпати і пуститися
в мандри світ за очі, далеко за океан, шукаючи кращої
долі (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 271);
// Починати
швидко йти, бігти, пливти в певному напрямку або певним
чином. Немов на вид гадюки, На вид його [Пілата]
урозтіч все пускалось — Раби, прислуга... (Іван Франко, X,
1954, 163); — І-го-гоо-го-гіі!.. — дико, не своїм голосом,
мов орда, заревли всі парубки, пускаючись з гори бігцем
навперейми дівчатам (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 236);
З'єднавши [кінці кабеля], пускається [Маковейчик] назад.
Згори бігти набагато легше (Олесь Гончар, III, 1959, 57);
Один дід пустився за хлопцем, обійшов його, йде йому
назустріч і питає: — Куди ти, хлопче, йдеш? (Андрій Калин,
Закарп. казки, 1955, 50); Виляв [Турн], хитрив і
увивався, І тілько к Тибру що добрався, То в воду стриб, —
пустився вплав (Іван Котляревський, I, 1952, 241); Розгорнувши, мов
крила, маленькі голі рученята,.. плутаючись ногами й
перехиляючись з одного боку на другий, пустилася
[дівчинка] до матері (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 211).
♦ Пускатися на дно див. дно.
2. у сполуч. з інфін., у що, розм. Починати робити
що-небудь. Він любив сни. Лягаючи спати, наче
пускаєшся плисти по морю ночі, невідомому, чорному
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 285); То пускалася [баба] у плач,
То світила свічку, То стрибала, як циркач, Зі стола
на пічку (Степан Олійник, Вибр., 1959, 233); І забив він три
поклони, І перехрестився, І в далекую дорогу Знов іти
пустився (Степан Руданський, Тв., 1956, 74); Як пуститься вона
у тую думку, як дасть їй волю, так їй хороше, так
весело, що вона і не тямить себе, чи вона на землі, чи у
раю... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 330); — Ходімо
танцювати, — сказав він.. Вона поклала йому руку на плече і
пустилася в танець (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 128);
// у що, на що,
у сполуч. з ім., що означають дію. Здійснювати щось;
удаватися, звертатися до чого-небудь. Брав [Жлукто]
підряди, пускався на різні авантюри, одне слово —
робив те, на що неспроможний звичайний мужик-гречкосій
(Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 51); Савка миттю
випив і тут же, з нагоди славної перемоги над ворогами
трудящих, пустився в приємні спогади (Олександр Довженко, I,
1958, 170).
Пускатися (пуститися) на хитрощі див. хитрощі.
3. розм. Починати падати, литися (перев. про
опади). Дощ, пускаючись усе рясніше, лопотів об шинель
(Олесь Гончар, III, 1959, 11); На свіжий пагорбок поклали
вінок із хвої, і він небавом почав зацвітати дрібним
білим квітом — пустився навскісний тихий сніг
(Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 792);
// Текти, сочитися
(про сльози, кров і т. ін.). — Моя душа розсипана по
отих преріях, що вкриті снігами. Отам, де двадцять
літ корчував я пеньки, аж кров з-під кігтів пускалась
(Мирослав Ірчан, II, 1958, 134); Я чую, що дідові пустилася по
зморщенім лиці слеза [сльоза] (Василь Стефаник, III, 1954,
94).
4. розм. Починати рости, проростати (про рослини). З липового зруба молоді паросточки пустились, вигналась високо береза (Марко Вовчок, I, 1955, 100); * Образно. Живуть [Марина та Іван], як мед п'ють... А тут уже й дітки пустилися (Панас Мирний, I, 1949, 185).
5. кого, чого, розм. Залишати, кидати кого-, що-небудь.
Для приятеля нового не пускайся старого (Українські народні прислів'я та приказки,
1955, 140); Привітно замахав [возій] молодому Яреськові
батіжком: — Давай, давай, герою! Пускайся матері —
своїми ходити вчись! (Олесь Гончар, II, 1959, 136); Чимало по
світу брести Мені, пустившись свого ґанку (Павло Грабовський, I,
1959, 234); На хвилинку шквал наче притих, —
Ласточкін навіть пустився підлоги, якої тримався
(Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 567).
Пускатися (пуститися) рукою (руками) —
переставати триматися за кого-, що-небудь. З останніх сил
натужиться хлопець, уже пальці аж розмикаються —
ось-ось випустить чересло.. Артем пустився рукою
(Андрій Головко, II, 1957, 391); Як тільки вихилив Панько
голову понад браму, в ту ж мить пустився руками й
зіскочив на землю, як кіт (Лесь Мартович, Тв., 1954, 164).
♦ Пуститися берега див. берег; Пуститися духу див.
дух.
6. на що, у що і без додатка, розм. Забувати правила
поведінки, моральні засади тощо. Батьки, які синів
не вчили, А гладили по головах І тілько знай що їх
хвалили, Кипіли в нефті [нафті] в казанах; Що через їх
синки в ледащо Пустилися, пішли в нінащо (Іван Котляревський, I,
1952, 137); Мотря задумана ходе,.. то була нечупарна,
а то і зовсім пустилася (Панас Мирний, I, 1954, 234).
♦ На пси пускатися (пуститися) — те саме, що На
пси сходити (зійти, іти, піти і т. ін.) (див. пес). — По
моїй смерті пустить [Броніслав] усе моє добро за один
рік та й піде в світ блукаючи або пуститься на пси
(Іван Франко, IV, 1950, 258).
7. тільки недок. Пас. до пускати. — Тату, я зловив татарина! — То веди го [його] сюди. — Не ведеться-бо!.. — То пусти го, — Не пускається-бо! (Номис, 1864, № 4361).