Словник української мови

ПУСТУВАТИ 1, ую, уєш, недок. Розважаючись, бавитися, гратися (перев. про дітей). — Росли ми вкупі, як брат з сестрою, вкупі бігали, пустували, гуляли... (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 18); Сидить Іван на припічку Та й попелом грає; Його сестра.. промовляє: «Івасику-брате! Годі з тебе пустувати, Пора розум мати!» (Степан Руданський, Тв., 1959, 97); Жабі пустувала, бризкалась водою, плавала по мілкому і, мов мале дитя, лопотіла по воді ногами (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 48);  * Образно. Здавалося, грайлива природа, пустуючи, спорудила велетенський мол (Юрій Смолич, I, 1958, 45);
//  Поводитися легковажно, нерозважливо. [Наталка:] Мої подруги пустують І зо всякими жартують, А я без Петра скучаю І веселості не знаю (Іван Котляревський. II, 1953, 42); Хазяїни старшого брата дивилися на його за тим тільки, щоб бачити, чи справний він, чи не пустує (Марко Вовчок, I, 1955, 295); — Я пустувала й робила дурниці, але тільки через те, що мені було тяжко (Юрій Яновський, II, 1958, 75).

ПУСТУВАТИ 2, ує, недок. Бути пустим, ніким, нічим не зайнятим. Було [в будинку] тільки чотири світлички: у двох жив сам пан, а дві пустували, про всякий случай, для гостей (Олекса Стороженко, I, 1957, 184); Осінь всім багата, Досить є на дворі, Не пустує хата, Надбано в коморі (Павло Грабовський, I, 1959, 374); Уляна стояла посеред класу. Перед нею в тиші сиділи діти. Половина класу пустувала (Олександр Довженко, I, 1958, 362);
//  Бути, залишатися необробленим (про поле, ґрунт і т. ін.). Вдома жилося нудно — господарство занепало, поле пустувало (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 240); Не можна допускати, щоб у літній період ґрунт на поливних землях пустував (Хлібороб України, 10, 1964, 15).