ПИЛ, у, чол.
1. Дрібні тверді частинки землі, що
перебувають у повітрі або вкривають поверхню
чого-небудь; порохнява, порох. Сиділи [дітки] серед улиці і
вироблювали з пилу то кавуни, то дині, то гарбузи
(Панас Мирний, I, 1954, 53); У полі, скільки оком не зглянеш, як
дим, курилася спалена суховієм рілля й вкривала чорним
пилом їх обличчя і драні сорочки (Петро Панч, В дорозі,
1959, 48); * У порівняннях. Ви [банкіри], як пил, що вдаль
вітри женуть, як атоми, розвіяні й розбиті (Володимир Сосюра,
II, 1958, 330);
// Дрібна порошкоподібна маса.
Борошняний пил висів у повітрі, а стіни, банти і постав були
обсипані ним, як снігом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 353); — До
пари, яка подається в продувні чани, завжди чомусь
потрапляє сажа, постійно є в ній вугляний і всякий
інший пил, є навіть залізна іржа (Юрій Шовкопляс, Інженери,
1956, 183); Між небом і землею простяглися невидимі
струни, і хтось тужливий грав на них сльози свої.
Жалібним шумом вторували йому дерева і трусили водяним
пилом (Гнат Хоткевич, II, 1966, 206);
// перен. Те, що не являє
ніякої цішюсті, не має значення; прах. — Не
вбивайтесь дуже за мною, бо се гріх... та пом'яніть мою
грішну душу... не жалуйте худоби; усе земля і пил (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 86); Для Сковороди царі — це прах, пил.. і цей
прах — вихор по чистому полю розвіє (Павло Тичина, III, 1957, 105).
♦ Аж (тільки) пил пішов [слідом, хмарою і т. ін.] —
те саме, що Аж [пил] курить (див. куріти 2). Івась побіг
до хати — Тільки пил пішов з землі (Платон Воронько, Три
щастя, 1948, 44); Обертати (обернути) на пил що —
знищувати якісь матеріальні або духовні надбання.
Скільки турбот, сподіванок, скільки глибочезної, мов
надра землі, і трудної любові батьківської може
потрощити, обернути на пил, змішати з багном один
недобрий син! (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 6); Пилом
припадати (припасти, покриватися, покритися і т. ін.):
а) не мати вжитку (про предмети); втрачати інтерес до
життя, бути пасивним, нікому не цікавим (про людей).
Живу... Дивлюсь, як хата валиться; чую, що й сама я
пилом припадаю — якось дурнішаю, якось туманію,
наче жива у землю входжу... (Марко Вовчок, I, 1955, 278); б)
забуватися, бути забутим ким-небудь. Принесла мені
весна Те, що пилом вже припало. Знов земля мені тісна,
Знов повітря мені мало (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 372);
Покривати (покрити, присипати, присипати і т. ін.)
пилом [забуття] — забувати що-небудь. Німо і глухо
поховала [Олімпія] своє чуття на дні серця, залила
слізьми і присипала пилом забуття (Іван Франко, VII, 1951, 11);
Розвіюватися (розвіятися, розлітатися, розлетітися)
пилом (в пил) — переставати існувати; знищуватися.
Для чого ж були роки, наповнені солдатчиною..? Щоб
пилом розвіятись всім твоїм ілюзіям (Олесь Гончар, II, 1959,
439); Все старе розлітається в пил (Володимир Сосюра, I, 1957, 492).
2. розм. Те саме, що пилок 1. Мені б іти через тумани білі І проводжать в поля невтомних бджіл, Радіть, що знов у пасіку артілі Вони несуть з полів пахучий пил (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 49); Клубочиться степ золотим пилом цвітіння (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 175).