ПИ́САЛО, а, сер., заст. Перо (для писання). Він неодмінно хотів навчитися писати, а його зашкарублі на важкій праці руки не слухались очей та голови і зовсім не туди, куди треба, вели писало (Борис Грінченко, II, 1963, 77); Ярославові стало шкода дівчини, він кутав її в білячу ковдру, витирав їй сльози міцною своєю рукою, рукою мужа, що з однаковим спритом тримала меч і писало (Павло Загребельний, Диво, 1968, 382).