Словник української мови

ПИСЬМЕ́ННИК, а, чол. Той, хто пише художні твори; особа, для якої літературна діяльність є професією. Були тут адвокати й урядовці,.. декілька журналістів і письменників (Іван Франко, VI, 1951, 205); Іван Вишенський є не лише найвидатнішим українським письменником-полемістом кінця XVI — початку XVII століття, а й одним із найвизначніших діячів усієї давньої української літератури (Вітчизна, 1, 1956, 170); Під Новий рік у клубі письменників відбувався традиційний вечір (Петро Панч, В дорозі, 1959, 330);
//  заст. Укладач або переписувач книжок. Наостанку велика, майстерно виведена літера F давала на здогад, що либонь то був кінець книжці, бо певне там стояло слово Finis, а може й ціле речення «Finis coronat opus», як то було в звичаю у давніх письменників (Леся Українка, III, 1952, 741).