ПИСЬМЕ́ННИК, а, чол. Той, хто пише художні твори;
особа, для якої літературна діяльність є професією.
Були тут адвокати й урядовці,.. декілька журналістів
і письменників (Іван Франко, VI, 1951, 205); Іван Вишенський
є не лише найвидатнішим українським
письменником-полемістом кінця XVI — початку XVII століття,
а й одним із найвизначніших діячів усієї давньої
української літератури (Вітчизна, 1, 1956, 170); Під Новий рік
у клубі письменників відбувався традиційний вечір
(Петро Панч, В дорозі, 1959, 330);
// заст. Укладач або
переписувач книжок. Наостанку велика, майстерно
виведена літера F давала на здогад, що либонь то був
кінець книжці, бо певне там стояло слово Finis, а може
й ціле речення «Finis coronat opus», як то було в звичаю
у давніх письменників (Леся Українка, III, 1952, 741).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 365.