Словник української мови

ПИ́СНУТИ, рідко ПИ́СКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до пискати. Он, писнувши, сойка пурхнула (Ігор Муратов, Хороші сусіди, 1948, 44); Ріта, яка до цього непорушно стояла біля дверей, якось по-пташиному пискнула, сплеснула в долоні і, мов синиця, випурхнула з кабінету (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1955, 31); — Не крала я зроду-віку мого, пані, — одмовляє стара вже спокійно.. — Мовчи! — писнула пані, наскакуючи (Марко Вовчок, I, 1955, 136); — Гості їдуть! — гукнула Балабушиха. — Та ще й з букетами! — пискнула Настя й зачервонілась, як рожа (Нечуй-Левицький, III, 1956, 236); Нараз Яшко кинувсь і пильно почав оглядати сопілку. Хапно, аж з острахом, узяв у рот і подув. Сопілка розпачливо писнула й засопла (Андрій Головко, I, 1957, 138); Плачинда ще раз вилаяв наймита, гукнув, ляснув батогом по конях, але, засмоктані тванню, колеса тільки жалібно писнули і не ворухнулися з місця (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 105); Питаю його: — Чи будете раді синові або дочці?.. — І не подумай! — каже. — Як тільки що писне в хаті — з того часу нам укупі не жити! (Панас Мирний, III, 1954, 169); «Кобзаря» слухали з задоволенням, і якщо писне якесь дитинча, то мати так цитьне на нього, що воно враз вщухає... (Михайло Чабанівський, Шляхами.., 1961, 54).
♦ [І, ні] не (хоч би) писнув (писнула, писнуло, писнувши): а) мовчати, не видаючи плачем, криком і т. ін. болю, жалю і т. ін. Невиразна болість ущипнула за пальці; а вона хоч би писнула або скривилася, — тільки загорілася вся, як огонь (Панас Мирний, III, 1954, 76); Владко видержав судом приписану хльосту І шмагання], мов поліно, ні не писнувши з болю (Іван Франко, VI, 1951, 200); б) вдарити, вбити і т. ін., не даючи можливості подати голос. О-о-о-! якби мені попалась каменюка! Тут би йому і амінь! По головці гарненько б... і не писнуло б! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 457); [Слова] не [сміти] писнути — нічого не сказати, не вимовити й слова проти кого-небудь. Усі .. замовкли. Про архієреїв ніхто вже й слова не писнув (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 72); — Наустив вражий дід піхоту да хотів так придавити у Батурині старшину, щоб і не писнула (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 153); [Галушка:] Ходім звідси... Ходім, і щоб завтра проти Часника ніхто з вас не писнув... Вітати Часника, як би він не лаяв нас, вітати... (Олександр Корнійчук, I, 1955, 335); Бач, куди гне, ледар нещасний! Колись бувало й писнути не смів, а тепер он як огризається (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 255).