РА́ПОРТ, у, чол.
1. Усне або письмове офіційне
повідомлення про що-небудь вищій інстанції, керівництву.
Всю ніч Кутузов приймав генералів, що Один за одним
з'являлися з рапортами (Панас Кочура, Золота грамота, 1960,
302); Політрук вислухав короткий рапорт ординарця
з батальйону про призначення старшого лейтенанта,
товариша Билини, командиром роти (Іван Ле, Право..,
1957, 163); Йшов [дід] простоволосий, повторюючи
нишком черговий рапорт про рої, котрі вилетіли за день
і котрі взяті без перешкод (Олесь Донченко, VI, 1957, 60);
//
Доповідна записка, в якій стисло, але докладно
викладена суть якої-небудь справи. Начальник санслужби
флоту повернув Заброді обидва рапорти, в яких Павло
просив послати його на фронт (Василь Кучер, Голод, 1961, 430);
Овцин відіслав до Адміралтейств-колегії рапорт, в
якому докладно доповідав про зроблене за 1734 рік (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 30); * У порівняннях. — А він удає
з себе байдужого. Мучиться, кипить, переживає, а
листи їй пише холодні, як Чумаченкові рапорти. От
натура! (Олесь Гончар, III, 1959, 336).
2. Звіт про виконання взятих соціалістичних
зобов'язань, про досягнення у певній сфері діяльності.
Творчий рапорт українських митців — почесний і
відповідальний іспит (Літературна газета, 14.VI 1951, 1); * Образно.
Іду на клич гудків... Асфальтова дорога Десь повела
дроти Від шахти у поля — То линуть рапорти Про
наші перемоги (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 17);
// У
піонерській організації — коротке усне повідомлення
перед строєм про стан справ у загоні, дружині.
♦ Віддавати (віддати) рапорт див. віддавати.