РЕЧОВИ́Й, а, е.
1. Прикм. до річ1. Відділ речового
постачання;
// В якому зберігаються і видаються речі.
В роті ніхто не знав, що коли рота збиралася на
фронт, на речових складах не знайшлося валянок об
його нозі і рукавичок об руці — все на нього було
завелике (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 491);
// Представлений річчю
(речами), предметом (предметами); у вигляді речей.
Якісно або щодо своєї форми гроші не мають меж, тобто
є загальним представником речового багатства, бо
вони безпосередньо можуть бути перетворені в усякий
товар (Карл Маркс, Капітал, т. I, кн. I, 1952, 136); Власник
лотерейного білета, на який припав речовий виграш,
може, за своїм бажанням, одержати вартість
речового виграшу готівкою (Радянська Україна, 10.IX 1958, 3); За
характером знахідок київські скарби поділяються на
речові й монетні. Перші, як правило, складаються із
староруських ювелірних речей і предметів іноземного
походження (Літературна Україна, 27.IV 1965, 4).
Речова книжка — книжка військовослужбовця, в
якій ведеться облік постачання його обмундируванням,
взуттям, білизною і т. ін. — Прошу, одержуйте своє
обмундирування і речову книжку (Олесь Гончар, III, 1959,
330); Речовий мішок див. мішок.
▲ Речове значення слова, лінгв. — значення основної
частини слова на відміну від значення його формальної,
або граматичної частини; Речове право, юр. —
частина цивільного права, що регулює правовідносини,
які мають своїм предметом речі; Речові докази див.
доказ.
2. філос. Пов'язаний з матерією; фізичний. Пафос його [П. Тичини] образів — в розкритті краси реального речового світу, в передачі прекрасної гармонії його звуків і фарб (Поезія і революція, 1956, 30).