РЕКВІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до
реквізувати. Стіл, за яким сидів Гнат, був реквізований
у попа (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 64);
// у знач. прикм. Як у
далекі татарські часи, гасають по селу верхівці
[врангелівці] з оберемками реквізованих кожухів та сирових
полотен у сідлах (Олесь Гончар, II, 1959, 276).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 493.