РЕЛІГІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Стос. до релігії. Племена
середнього етапу трипільської культури продовжують
старі релігійні традиції, зв'язані з культом родючості
(Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 62); Мічурінська
біологія цілком спростувала релігійні уявлення про створення
живих істот богом (Наука і життя, 9, 1956, 29); Всякий
релігійний гніт у поєднанні з національним викликав відсіч
широких народних мас (Наука і життя, 7, 1967, 21); Релігійний
фанатизм;
// Який ґрунтується на релігії, пройнятий
нею. Поезія виключно релігійна, Як всяка річ, занадто
тенденційна, Чогось мене не радує зовсім (Леся Українка, I,
1951, 99); Розвиток науки давно довів необґрунтованість
релігійного світогляду (Наука і життя, 3, 1959, 54).
2. Який вірить у бога; віруючий, богомільний. — Та й узагалі ви не дуже релігійні. Я вже скількись разів мусив вам докоряти, що ви в церкві спираєтеся спиною об стінку! (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 318); Читання настільки перевернуло мій світогляд, що з незвичайно релігійного хлопця, яким я був до 12 років, я став на 18 році життя атеїстом, а на 14 — соціалістом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 281).