Словник української мови

РЕМІНЯЧЧЯ 1, я, сер., розм. Збірн. до ремінь 1. Тепер уже можна б зайнятися і самим собою. Розсупонитись від солдатського реміняччя, поголитись, покупатись, поспівати на дозвіллі... (Олесь Гончар, III, 1959, 446).

РЕМІНЯЧЧЯ 2, я, сер., розм. Збірн. до ремінь. Начепив на ніс окуляри, присунув до себе лампу-лобогрійку і заходився обшивати старим реміняччям здоровенні розтоптані валянки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 468).
♦ Драти реміняччя з кого — те саме, що Драти (спускати) ремінь і Наспускати ременів з кого (див. ремінь). — А сам ти реміняччя не дереш із кріпаків та хлопів? (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 124).