Словник української мови

РЕМІННЯ 1, я, сер., розм. Збірн. до ремінь 1. Не боявся Микула й діла: коли зупинялись на ніч, котив вози, зв'язував їх мотузами й ремінням, копав разом з усіма рів навкруг стану (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 339); Незабаром зайшов начальник варти, щелепастий здоровило, увесь у ремінні, в блискучих крагах (Олесь Гончар, II, 1959, 292).

РЕМІННЯ 2, я, сер., розм. Збірн. до ремінь. Навіть не оглядаючись, я узнаю, що це їде хтось із небагатих людей, бо упряж на конях не рипить ремінням (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 114).
♦ Драти реміння — те саме, що Драти (спускати) ремінь і Наспускати ременів з кого (див. ремінь). За невміння деруть реміння (Номис, 1864, № 6035).