РІ́ЧКА, и, жін. Те саме що ріка. Улітку, саме серед
дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки —
Напитися водички (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 39); По цім боці
Дунаю, де розкинулось місто Рені, над самою річкою
сиділо двоє людей (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 137); А життя йде,
сміється, плаче, розливається тисячами річок (Василь Еллан,
II, 1958, 62); Твоєї гордої принади Не змалювати й не
забуть, До тебе в лоно, Ленінграде, Річки історії течуть
(Максим Рильський, III, 1961, 225); [Річард:] Ні, мрія не
завжди бавить. Часом то за мрію річки криваві люди
проливають (Леся Українка, III, 1952, 93); Мало слів, а горя
річка (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 33); Піт уже річками
котився по червоних, міцних обличчях новаків (Олесь Гончар, III,
1959, 327); * У порівняннях. Старий пан сидів нерухомо, а
сльози лилися з очей, мов дві річки (Іван Франко, III, 1950, 293).
♦ Краплина в річці див. краплина; Крапля в річці
див. крапля; Литися річкою (річками) див. литися;
Политися річкою див. поливатися.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 579.