Словник української мови

РІ́ЧКА, и, жін. Те саме що ріка. Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки — Напитися водички (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 39); По цім боці Дунаю, де розкинулось місто Рені, над самою річкою сиділо двоє людей (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 137); А життя йде, сміється, плаче, розливається тисячами річок (Василь Еллан, II, 1958, 62); Твоєї гордої принади Не змалювати й не забуть, До тебе в лоно, Ленінграде, Річки історії течуть (Максим Рильський, III, 1961, 225); [Річард:] Ні, мрія не завжди бавить. Часом то за мрію річки криваві люди проливають (Леся Українка, III, 1952, 93); Мало слів, а горя річка (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 33); Піт уже річками котився по червоних, міцних обличчях новаків (Олесь Гончар, III, 1959, 327);  * У порівняннях. Старий пан сидів нерухомо, а сльози лилися з очей, мов дві річки (Іван Франко, III, 1950, 293).
♦ Краплина в річці див. краплина; Крапля в річці див. крапля; Литися річкою (річками) див. литися; Политися річкою див. поливатися.