в означеннях
Тлумачення, значення слова «рідний»:

РІ́ДНИЙ, а, е.

1. Який має кровну спорідненість, кровний зв'язок із ким-небудь. [Андрій:] Я знаю, що діти одної матері настільки рідні межи собою, що не треба й доказувати сього (Леся Українка, III, 1952, 719); Перша відрада — то її рідна мати, така добра і кохаюча (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 268); На сьомому році Люба залишилась сиротою. Громада призначила їй громадських опікунів, а землю й хату віддала рідному дядьку (Михайло Стельмах, I, 1962, 343);  * Образно. — Сила і спритність, кажуть, — рідні сестри. Де одна не впорається, там друга прийде на підмогу (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 50);  * У порівняннях. По сніданку пішов до Горького. Там мене стріли як рідного, обнімали і цілували, взагалі дуже прихильні до мене (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 353);
//  Власт. людині, яка має кровну спорідненість, кровний зв'язок із ким-небудь. Теплом обгортають милі слова, рідна ласка... хочеться спати... голова хилиться. А неня вже постіль постелила (Гнат Хоткевич, II, 1966, 104);
//  Який належить тому, хто має таку спорідненість, такий зв'язок із ким-небудь. Діду мій! Я твій онук. Я й досі чую рідних рук ласкавий дотик (Володимир Сосюра, II, 1958, 357);
//  Який перебуває у шлюбі з ким-небудь (про чоловіка стосовно дружини і навпаки). [Ганна:] Ну, мабуть, що не тільки я, а й Надія Терентіївна не одрізнить тебе од Андрія, дарма що рідна його дружина (Захар Мороз, П'єси, 1959, 242);
//  Який складається з кровно споріднених осіб. Гірко жилося Тарасові в рідній сім'ї через злидні та недостачі (Панас Мирний, V, 1955, 309); Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх онуків (Леся Українка, I, 1951, 52).
 Мати (матінко) [моя] рідна! — уживається в знач. виг. при вираженні різних почуттів. — Весело мені, як-то вже весело, мати моя рідна!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 267); — Де ви її [гранату] взяли? — жахнувся боєць. — О, матінко рідна! Та ви ж могли, знепритомнівши... — Годі, — перебив його Черниш (Олесь Гончар, III, 1959, 166).

2. у знач. ім. рідні, них, мн. Батьки. — Е, пішли тепер діти, та тільки не такі, як раніше, що батька та матір слухали, а інші, розумні.., що рідних і вухом не ведуть (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 125);
//  Близькі й далекі родичі. Гордилися нею і рідні, й сусіди... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 225); Рідні з усіх сил пнуться, щоб дістати щось хороше, і посилають у табір матерям, сестрам, бабусям одяг і харчі (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 187).

3. перен. Близький кому-небудь духом, звичками, поглядами і т. ін. Бідний до бідних рідний, а багатий нікому не радий (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 4); Зустрівся [Т. Шевченко] знову тої зими 1844 року з рідним Михайлом Семеновичем Щепкіним (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 330);
//  Якому віддав себе, присвятив своє життя. Дуже рад, що моя праця прийшлася до смаку, а ще більше буду радіти, коли нею послужу на користь нам рідного діла (Панас Мирний, V, 1955, 361); Прощайте!.. А я рушаю в путь — нову стрічать весну, Скромнішу, а проте безумно-запашну, До друзів, до Дніпра, до рідної роботи (Максим Рильський, II, 1960, 135);
//  З яким зжився, до якого звик. Ватаг сидить серед свого начиння, як батько серед дітей. Все воно — чорні лавки і стіни, ватра і дим... — все воно близьке і рідне, на всьому спочила його тепла рука (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 325);
//  В якому все знайоме до дрібниць. — Ранком у сірій млі вантажимось на корабель.. Я, потрапивши до рідної стихії, літаю скрізь (Юрій Яновський, II, 1958, 68);
//  у знач. ім. рідне, ного, сер. Те, що є дорогим, близьким серцю. Послухатися Мар'ї — покинути?.. Серце не хотіло. Воно шептало, що вона тут рідне покине, дороге та любе позбуде (Панас Мирний, III, 1954, 234); Від землі теж пахло рідним.. і знайомим з дитинства (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 184);
//  Де або в якому хтось працює, служить, учиться і т. ін. Тиміш Стоян повернувся на рідний свій завод — київський Арсенал. Тут він працював змалку (Олександр Довженко, I, 1958, 42); Чомусь ураз згадався їй рідний колгосп (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 8); Коли.. відлунають слова напучень та поздоровлень, коли відмінниця Алла Ратушна вже схлипне, від імені всіх однокласників прощаючись з рідною школою та вчителями,.. після цього всі учасники вечора висипають на подвір'я (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 135);
//  З якого вийшов, до якого належить хто-небудь. «Донбас!.. Ми йдем на бій за тебе, — казав Олег, — казали всі, — .. за рідний люд, щоб Батьківщині весна всміхнулась золота» (Володимир Сосюра, II, 1958, 493); В найскрутніший момент він шукав підтримки насамперед звідси, із рідного народного середовища (Олесь Гончар, II, 1959, 407);
//  Характерний для певного народу, притаманний йому. [Храпко:] Що це на тобі за такі убори? [Петро:] А що вам чудно, батьку? Хіба ви ніколи не бачили такого? Це ж наше рідне одіяння, котре кожен чоловік на селі носе [носить] (Панас Мирний, V, 1955, 136); Вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве або навчає рідним звичаям (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 60); Рідний пісенний мотив було особливо приємно почути тут, далеко від батьківщини (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 348).

4. В якому народився, виріс хто-небудь або який пов'язаний з чиїмсь місцем народження. [Роман:] Захотілося.. глянути на рідну оселю, спочити під стріхою!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 33); Старший лейтенант знаходить [на карті] села свого рідного району, розшукує знайомі шляхи, переліски, балки, горби (Олесь Гончар, III, 1959, 275); Теплом рідної землі війнуло від нього [листа] на поета, винним ароматом осінніх київських садів (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 449).
 Рідна країна див. країна; Рідна мова — мова, якою володіє певна особа з раннього дитинства (звичайно мова тієї національності, до якої належить ця особа). — Я прошу дарувати мені, що не вітаю вас вашою рідною мовою (Юрій Смолич, I, 1958, 57); Рідне слово — те саме, що Рідна мова. Взагалі, коли зможете, пишіть до мене, бо я все ж на чужині і потребую рідного слова (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 407); Рідний край див. край 1.

5. Уживається при пестливому звертанні до кого-, чого-небудь. — То ти сирітка, моя рідная? Ох! гірка сирітська доля! (Панас Мирний, III, 1954, 300); Степе рідний, честь і славу Тобі маю піднести! (Павло Грабовський, I, 1959, 187); Сашо! Не сердься, рідна. Я, здається, знову щось не так сказав... (Олександр Довженко, I, 1958, 432).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 557.

Коментарі (0)