Словник української мови

РІДИНА́, и, жін. Один із станів речовини, проміжний між твердим і газоподібним. Високий режисер мочив хустку рідиною зі склянки і клав собі на очі, що були навдивовижу червоні й запалені (Юрій Яновський, II, 1958, 42); Увійшов хазяїн, витяг руку з кишені і поставив на стіл пляшку з мутною рідиною (Іван Сенченко, Опов., 1959, 311);
//  Текуча суміш із різних твердих і рідких речовин. Соломія спробувала викопати рукою ямку і справді докопалась до води. Була це густа, гнила й тягуча рідина, з противним запахом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 357).