РІЛЛЯ́, і, жін. Виоране поле. — Чим нам жити?
Зима недалеко. У мене нема ні поля, ні ріллі, нема
збіжжя, ані бульби (Іван Франко, IV, 1950, 29); На стежках уже
підсихав ґрунт, і схили зарябіли масними латками ріллі
(Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 40); * У порівняннях. Сорочка
на ньому без застіжки .. та чорна, як рілля (Нечуй-Левицький,
III, 1956, 268);
// Зораний шар ґрунту. Гора була така
крута, що у великі дощі рілля скочувалась з водою униз,
а воли ледве тягли плуга по косогору (Нечуй-Левицький, II, 1956,
260); Дуже добра оранка. Рілля, як масло... (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 202); Кремезний, волохатоголовий
Кифір Авдюк зупинився на краю зораного поля, набрав
у жменю ріллі і тулить її до усміхнених уст, чола,
пломенистих вилиць (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 13).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 575.