РІШАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., РІШИТИСЯ, шуся, шишся, док., розм.
1. на що, з інфін. і без додатка.
Відважуватися, насмілюватися на якийсь вчинок, на
якусь дію; наважуватися. Грицько стояв з грудкою, не
рішаючись кинути (Панас Мирний, IV, 1955, 97); — Це хтось
двигонув собі [хату], так двигонув! Ніяк не вгадає
Давид — хто ж саме. Хто-небудь із куркулів, — так не
рішився б же в генеральшинім саду, хоч і нема її, хоч
і насіння не зосталося (Андрій Головко, II, 1957, 19);
// тільки
док., перев. з інфін. Вирішити що-небудь, прийняти
якесь рішення. Вийшовши з канцелярії, капітан
рішився йти додому (Іван Франко, VI, 1951, 452); По довгих нарадах
з невісткою рішилась, врешті, на білий [капелюшок]
з червоним маком (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 76).
2. Діставати розв'язання, завершення (перев. про
справи і т. ін.). Якщо справа твоя рішиться 9-го, то ти
будеш тут, певне, не раніше 11—12 (Леся Українка, V, 1956,
334);
// Остаточно визначатися, ставати ясним;
// безос.
Гуща і Прокіп перемогли. Вони довели людям, що не
треба палити та руйнувати народне добро.. Сьогодні мало
рішитись, за ким перемога, за ними, чи за Хомою, який
підбивав нищити все і все палити (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
80).
♦ Доля рішається (рішиться) чия — визначається
(визначиться), як хто-небудь далі житиме, що
робитиме і т. ін. — Чи хто гадає про те, що тут доля
людська рішається? (Панас Мирний, III, 1954, 49).
3. кого, чого, рідко. Позбавлятися (у 2 знач.) кого-,
чого-небудь, втрачати когось, щось. — Зчинилась була
буча не мала: поспільство свого козацтва рішатись не
хотіло (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 117); Усяк бачив, що
він рішився і грошей, і скотини, і усієї худоби, обібрав
і жінку, і дітей, сам звівся нінащо (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
147); Голодний рік настав, — дощів, кажуть, не було
до самого Петри; яка була скотина, пала за літо. Усього
рішились (Данило Мордовець, I, 1958, 42).
♦ Рішатися (рішитися) життя — заподіювати собі
смерть. Ні, не тому життя свого рішатись, Хто
тільки вічністю задовольниться (Володимир Самійленко, I, 1958, 83);
Рішатися (рішитися) розуму (ума, глузду) — втрачати
здатність розумно діяти, міркувати. Всі так ізвикли бачити
його без подружжя, що надзвичайно здивувались,
дочувшися, що він має одружитися.. — От, на старість
розуму рішився! (Борис Грінченко, I, 1963, 287); — Цей Павло ума
рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте?
(Марко Вовчок, I, 1955, 176); — Уже ж або обпоїла, або підкурила
чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая
дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду
рішився! (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 78).
4. тільки недок. Пас. до рішати 1, 3, 4, 6.