Словник української мови

РІ́ВНЯ, і, чол. і жін., розм. Людина, рівна іншій походженням, соціальним станом, віком, освітою і т. ін. — Не займай мене ніколи, наймиту! — промовила [дівчина]. — Чи ж я тобі рівня? (Марко Вовчок, I, 1955, 311); А парубки які були... Не теперішнім рівня! Які тепер парубки? Оскублені [обскубані] горобці перед тими!.. Казна на що попереводились... (Олекса Стороженко, I, 1957, 101); — Шевченко — це ж великий наш поет, він Пушкіну рівня (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 280);
//  Те, що рівняється до чого-небудь своїми якостями, властивостями, значенням, роллю і т. ін. Плавай морем-океаном З півночі до півдня, Та ніде нема країни, Щоб з нашою рівня (Українські народні думи.., 1955, 392); — Там ліс!.. І тепер на всю околицю, а ще років десятків через три й рівні йому не буде на увесь повіт (Любов Яновська, I, 1959, 362).