в означеннях
Тлумачення, значення слова «рябіти»:

РЯБІТИ, ію, ієш, недок.

1. Ставати рябим (у 1, 2 знач.). Петрусь припав до подушки — і не словами, а сльозами виливав їй своє лихо.. Рябенька подушечка.. ще більше рябіла від його кревних сліз (Панас Мирний, I, 1954, 332); Долина сохне і рябіє (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 165).

2. тільки 3 ос. Укриватися брижами, дрібними хвилями (про водну поверхню). Легкі гребінці від берегового вітру можуть рябіти так, наче від берега біжать (Леся Українка, V, 1956, 406); Князь Святослав дужою рукою повернув кермо.. За кермом рябіла хвиля, кипіли вири (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 330).

3. Виділятися рябизною з-поміж чого-небудь, на фоні чогось. Між стовбурами рябіють червоні, сині.. квітки... (Степан Васильченко, II, 1959, 54); Вона показала великі чоботи, на яких рябіли найрізноманітніші латки (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 57);
//  чим, від чого. Бути рябим. Голі поля рябіли щетиною стерні (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 261); Широка галява, оточена стрункими соснами й кленами, рябіє від дітей (Петро Панч, В дорозі, 1959, 270);
//  Виднітися на якому-небудь фоні у вигляді плям. Вони [галки] трималися купи, густо рябіли, перекидаючись у сніговому струмені (Григорій Епік, Тв., 1958, 165);
//  Невиразно виднітися вдалині; маячити. На Чернечій горі, де похований Шевченко, на самому вершечку рябіють штахетики (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 43).

4. чим, перен. Рясніти чим-небудь, що часто повторюється, зустрічається. Характеристики Бармашеві рябіли словами: дисциплінований, зрілий, активний, свідомий... (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 134);
//  безос. Нелегко здобуває [Меркурій] науку в духовному училищі: в його білеті завжди рясно рябіє низькими балами по поведінці (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 87).

5. у сполуч. із сл. в очах. Розпливатися, зливатися від напруження зору, мерехтіти перед очима внаслідок швидкого руху і т. ін. Він з таким напруженням дивився на зведення, що цифри почали рябіти в його очах (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 54).
[Аж] в (у) очах рябіє (рябіло), безос.: а) втрачається здатність нормального зорового сприймання через надмір яскравих фарб, світла, строкатість або одноманітність чого-небудь і т. ін. Верби виблискують, аж у очах рябіє (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 175); В очах рябіло від яскраво-зелених, жовтогарячих і червоних гарусних та шовкових хусток (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 464); Рябіло в очах від безлічі людських облич (Павло Загребельний, Спека, 1961, 101); б) про відчуття рябизни, миготіння в очах від утоми, перенапруження, хвилювання і т. ін. Не стукаючи, вскочив [Саїд] у кімнату й захитався. В очах рябіло, в грудях бушувала буря (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 484).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 920.

Коментарі (0)