РЯСТ, у, чол.
1. (Corydalis, Medic.). Багаторічна
трав'яниста лікарська рослина, що цвіте рано навесні
білими, жовтими, червонуватими або фіолетовими
квіточками, зібраними в китиці. Ряст — одна з
найперших весняних рослин, яка дуже поширена по листяних
та мішаних лісах і заростях чагарників (Практикум з систематики та морфології рослин, 1955, 151); Поля зеленіють У
раннім теплі, І проліском, рястом Квітують ліси
(Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 48).
Білий ряст, діал., поет. — підсніжник.
2. Зелень, трава; земля, вкрита зеленню, травою.
Зелений ряст вкривав усе надбережжя, ліз на кручі, на
прибережні скелі (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 124); Та озвався
клич гудка над рястом І далекий, і такий близький. І
схотілось до трави припасти, Цілувати, гладить
колоски (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 20).
♦ Недовго ряст топтати — хто-небудь швидко
помре. [Економ:] Вже й недовго, мабуть, і ряст буду
топтати (Степан Васильченко, III, 1960, 450); Пустити ряст топтати
кого — подарувати життя кому-небудь, помилувати
когось. І меч піднятий опустив [Еней]; .. І Турна
ряст топтать пустив (Іван Котляревський, I, 1952, 294); Топтати
ряст — жити, ходити по землі. Весна за весною Летіли
стрілою, Дівчинонька ряст топтала, Загулялась, не
вгадала, Як стала марніть (Леонід Глібов, Вибр., 1959, 199);
— Ти будеш, жить, ще будеш ти любити, топтати
ряст і слухать солов'я (Іван Гончаренко, Вибр., 1959,
382).