РЯТУ́НОК, нку, чол.
1. розм. Дія за значенням рятувати і рятуватися.
2. Можливість врятувати, врятуватися; вихід із
небезпечного, скрутного становища. [Прісцілла:]
Я піду туди. Як не врятую [громаду], то загину вкупі!
Прощай, Руфіне.. [Руфін:] Стій! Стривай, Прісцілло!
Рятунок є (Леся Українка, II, 1951, 387); Він хотів
жити, він шукав рятунку, й тому спробував захищатись
(Семен Скляренко, Святослав, 1959, 602);
// Те, що звільняє,
захищає від чого-небудь. Навіть те тяжке, прикре спання
по обіді вважав [Славко] тепер за рятунок від
душевної муки (Лесь Мартович, Тв., 1954, 244); Зимою Гавриловим
дітям тільки й рятунок від простуди, що парене
молоко з лоєм (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 88);
// Той, хто рятує,
визволяє від чого-небудь; рятівник. [Максим:] Ось
є наш рятунок — ся дівчина мила, Без неї б нас нині
вже могила вкрила! (Іван Франко, IX, 1952, 426).
3. рел. Звільнення від гріхів, від вічних мук у потойбічному житті. [Єпископ:] Ми дбаємо про тебе по-братерськи, душі твоїй рятунок дати хочем. (Леся Українка, II, 1951, 501); Подивився старий і на дружину, і на свічку, поставлену на рятунок його душі, та й пішов з Морозенком у степи розшукувати пана (Михайло Стельмах, I, 1962, 245).