РОБІТНИ́К, а, чол.
1. Той, хто створює матеріальні
цінності, працюючи на промисловому підприємстві;
// У капіталістичному суспільстві — представник
експлуатованого класу, позбавлений засобів виробництва;
пролетарій. Повстаньте, гнані і голодні, Робітники
усіх країн! (Сто пісень для молоді, 1946, 7); — Повстали
робітники в Новоросійську, в Севастополі і в багатьох інших
містах. На Донеччині, де багато ваших земляків, із
зброєю в руках повстали робітники вугільних шахт
(Андрій Головко, II, 1957, 311);
// У соціалістичному
суспільстві — людина, що працює за фахом і належить до
робітничого класу, який володіє загальнонародною
власністю на засоби виробництва і є керівною силою
держави. Союз Радянських Соціалістичних Республік є
соціалістична держава робітників і селян (Конституція СРСР,
1963, 3); Робітники — не тільки головна виробнича,
а й велика соціальна сила комуністичного будівництва,
найбільш передовий і організований клас (Комуніст України, 4,
1970, 42); — Найкращі воїни — це вчорашні робітники,
шахтарі, слюсарі, колгоспники, взагалі люди чесних
трудових професій (Олесь Гончар, III, 1959, 25);
// Той, хто
здійснює нескладну, допоміжну фізичну роботу. В
Мічурінському саду закипіла робота. Біля молодих
найдорогоцінніших дерев працювали Рябов, Мєшков,
Дєдушкін, Терентій і чоловік з двадцять робітників; вони
закидали дерева снігом (Олександр Довженко, I, 1958, 472);
Починається метушня. Обставляють реквізитом декорацію.
Освітлювачі совають по долівці апаратуру..
Метушаться робітники, переставляючи меблі. Скоро почнеться
знімання (Юрій Яновський, II, 1958, 29).
2. Той, хто працює, трудиться; трудівник. Він бачив, що батько його — темний хлібороб, мати — мужичка, брат — слухняний робітник у сім'ї, а він?.. (Панас Мирний, IV, 1955, 35); [Генрікова:] Та ви ж хоч маєте дочок. Маєте чоловіка робітника, а мого ж на тім тижні знов напала слабість (Леся Українка, IV, 1954, 214); В його [М. Павлика] особі всі ми втратили Талановитого робітника, живу, Чуткую силу, сівача зерен плодючих (Іван Франко, XIII, 1954, 385).
3. чого і з означ. Людина, зайнята в якій-небудь певній галузі діяльності. Лошаков перший підняв чарку за земство, за земських робітників (Панас Мирний, III, 1954, 288); Глибока тоска чулася тоді в його словах, віковічна тоска робітника землі, одірваного від своєї матері (Гнат Хоткевич, II, 1966, 81); [Дорош:] Ти тільки послухай, що вона пише! (Читає). «Вадиме! Ти замислив щось погане, щось негідне чесного робітника науки ...» (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 452); Змінився характер фольклору, змінився й тип фольклориста як наукового робітника (Максим Рильський, III, 1956, 145).
4. Той, хто найнявся до кого-небудь працювати на нього; наймит. Робітники потіють, а пани з того жиріють (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 62); — Ти, Юрку, будеш за старшого над моїми слугами та робітниками, бо ти мені сподобався (Нечуй-Левицький, III, 1956, 295); Робитимемо все, аби на час скінчити: наймемо робітників, не прогайнуємо і годинки (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 146).