Словник української мови

РОБОТЯ́ГА, и, чол. і жін., розм. Роботяща, працьовита людина. Це був смирний чоловік.. Роботяга, все своє життя він не вилазив з тяжкої праці, наче з каторги (Іван Микитенко, II, 1957, 368); [Платон:] Це наш терапевт. Найміцніший віл упав би за тиждень, коли б виходив стільки. Роботяга. Чудесна людина... (Олександр Корнійчук, I, 1955, 124); Правда, раніш теж майже все робила сама Одарка Іванівна — непосидяча роботяга... (Олександр Копиленко, Дуже добре, 1937, 229);  * Образно. Гули і гули в полі невтомні роботяги трактори (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 67);
//  Робітник, робітниця. Як і личить роботязі, рукавиці взяв і скельця. Хліб, рюкзак, вода в баклазі... Тисне дужо на весельця... (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 80); — Чи немає у пана хазяїна якоїсь роботи?.. — Роботи? Он ба який! Звідки ж ти, роботяго, прибився? (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 331).