РОДОНАЧА́ЛЬНИК, а, чол.
1. Предок, від якого веде свій початок який-небудь рід. Пішов [Стецько] із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків (Остап Вишня, I, 1956, 268).
2. Тварина або рослина, від якої походять певні роди тварин або рослин. Дарвін довів, що родоначальником усіх порід свійських голубів є дикий скелястий голуб (Наука і життя, 1, 1959, 43).
3. перен. Той, хто поклав початок розвитку
чого-небудь; основоположник. Суть традицій Горького для
письменників нашого часу в тому, що він є
родоначальником літератури соціалістичного реалізму (Радянське літературознавство,
6, 1968, 90); Т. Шевченко був, є й залишається
основоположником, родоначальником нової української
літератури (Вітчизна, 9, 1969, 154);
// Те, що стало початком,
основою чого-небудь.