Словник української мови

РОЯ́ЛЬ, я, чол. Струнний ударно-клавішний музичний інструмент з горизонтально розташованими струнами й корпусом крилоподібної форми; різновид фортеп'яно. Музика далась Настусі дуже легко, і вона швидко вивчилась чудово грати на роялі (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 228); Хлопці вкотили до танцювального залу рояль і загородили ним увесь куток (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 179).
▲ Кабінетний рояль див. кабінетний; Концертний рояль див. концертний.