РО́ВИК, а, чол. Зменш. до рів. Галкін добрався до краю ровика, туди, де виразно було чути гуркіт моторів (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 220); Віктор примостився у глибокому ровику. За шию сипалася кора, падали мокрі грудки землі (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 515).