РОЗ'ЇЗНИ́Й, а, е.
1. Признач. для поїздки, роз'їзду
(у 1 знач.). Прокіп, гупаючи чобітьми, біжить у хату.
За хвилю виносить звідти на плечах сідло і, засідлавши
свою роз'їзну коняку, мчить у Троянівку (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 20);
// у знач. ім. роз'їзні, них, мн. Гроші для
службових роз'їздів. Пили штовхачі й реготали всю ніч.
Живуть вони так місяці, а не дні! Зарплата іде, Добові,
Роз'їзні (Степан Олійник, Вибр., 1959, 238).
2. Який постійно перебуває в поїздках, роз'їздах (у
1 знач.) за родом служби, занять. Я був призначений
на посаду роз'їзного кореспондента (Микола Трублаїні, Глиб. шлях,
1948, 34); Десь далеко, мабуть, чи не біля переправи,
перегукувались королівські роз'їзні дозорці (Яків Качура, II,
1958, 459);
// Діяльність якого пов'язана з роз'їздом.
Біля гаража стоїть напоготові «Буревісник», роз'їзна
ремонтна майстерня (Олесь Гончар, I, 1954, 524); Платон
поставив машину у дворі комбінату побутового
обслуговування і хотів уже йти додому, але його затримав
старший ремонтної роз'їзної бригади Митрофан
(Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 68).