РОЗ'ЮШЕНИЙ 1, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч.
до роз'юшити1. Все ще гарячий, роз'юшений злістю,
він наскочив з розгону на маленьке дівча, що тряслось
в жаху біля самого воза (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 311).
2. у знач. прикм. Лютий, злий. Гиньо блиснув на неї
таким лихим оком, що Дарка дійсно відчула страх
перед цим роз'юшеним хлопчиськом (Ірина Вільде, Б'є восьма.
1945, 147).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 871.
Коментарі (0)
РОЗ'ЮШЕНИЙ 2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
роз'юшити 2;
// у знач. прикм. Панки втирали полами
роз'юшені види та носи (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 65); Хлопці
потомилися. Вони стали посеред хаосу й безладдя,
захекані, розпатлані, в подраній білизні, з роз'юшеними
носами, але щасливі, задоволені (Іван Микитенко, II, 1957, 437).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 871.
Коментарі (0)
РОЗ'ЮШЕНИЙ 3, а, е, діал. Який роз'юшився (див.
роз'юшитися2). Моя машина раз у раз сповзала із
слизької, роз'юшеної дороги (Юрій Яновський, II, 1954, 7);
Звечора над горами пронеслася злива. Роз'юшена земля так
і пливла під ногами. По ступиці вгрузали колеса возів
(Радянська Україна, 24.VII 1962, 3).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 871.
Коментарі (0)