в означеннях
Тлумачення, значення слова «розбійник»:

РОЗБІ́ЙНИК, а, чол.

1. Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом. Недалеко перейшов він лісом, Аж розбійники його напали (Іван Франко, XIII, 1954, 278); Але що це? Дзвін заліза. Тихий крок, і враз, ого! — у вікно розбійник лізе, Вова — шаблею його! (Володимир Сосюра, II, 1958, 45);  * Образно. Рудий яструб, степовий розбійник, знявся вгору і закружляв над полем (Олесь Донченко, III, 1956, 71);  * У порівняннях. Обвішаний зброєю, він стоїть попереду Дьяконова, мов який-небудь розбійник, у своєму строкатому вбранні (Олесь Гончар, II, 1959, 353);
//  перен., розм. Той, хто чинить насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь. — Розбійник!.. Людожер!.. Він хоче моєї загуби!.. — хвилювався дорогою Семен. — Піду і задушу його, як гадину!.. Але душити було нікого... Семен не застав брата дома (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 127); Ми вважаємо німецьких капіталістів такими ж розбійниками, як і капіталістів російських, англійських, французьких та ін. (Ленін, 31, 1973, 388);
//  Уживається як лайливе слово. — Геть, розбійнику! — захрипів Стадницький і вдарив кулаком по столу (Михайло Стельмах, I, 1962, 421); — Рятуйте, люди добрі! Вбивають! Вбивають! Ой, не стріляйте, розбійники! (Олександр Довженко, I, 1958, 192).

2. розм. Той, хто любить бешкетувати, пустувати (про дітей). Здерши з голови свій лисячий малахай, він засунув руку в одно таке гніздо і набрав яєчок під пронизливий писк пограбованих пташок, які з розпачем кружляли над маленьким розбійником (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 115).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 612.

Коментарі (0)