в означеннях
Тлумачення, значення слова «розбурхувати»:

РОЗБУРХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБУРХАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Пробуджувати, спонукати кого-небудь до дії; викликати неспокій, розтривожувати. — Що я хочу довести своїми рекордами? — питає Олена Семенівна. — Я хочу розворушити, розбурхати людей (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 107); — Жінки зубаті: їх тільки розбурхай, — блиснула зубами пані бурмистрова (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 303); Поява під мурами Ізмаїла одного з найпопулярніших генералів.. одразу розбурхала й поставила на ноги весь табір (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 327);
//  Приводити до стану збудження, схвильованості. — А пригадуєш, Терентію, — розбурхував хлопцеву уяву Барабаш, — як ми з тобою хлопців з чужого кутка на річці били?.. (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 28); Вона, певно, і не помітила, що поява друзів розбурхала кожну клітинку в його грудях (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 160).

2. Викликати посилений прояв, збудження яких-небудь почуттів, думок і т. ін. Вона [музика] розворушує всі наші вищі духовні сили, розбурхує чуття (Іван Франко, XVI, 1955, 271); Найбільше від усіх бушував Судислав, розбурхував пристрасті (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 51); Демко заснув тільки перед світанком. Та й як міг хлопчина спати, коли батькові слова схвилювали всю його істоту, розбурхали рої думок (Олесь Донченко, IV, 1957, 65).

3. Робити бурхливим, неспокійним (річку, море і т. ін.). Є сонце в народу велике, Що в путь йому світить ясну, Що гори здвигає, розбурхує ріки, Народжує в світі весну (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 23); Він [Зевс] хмари зігнав і, у руки тризубець Свій ухопивши, море розбурхав (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 105).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 619.

Коментарі (0)