в означеннях
Тлумачення, значення слова «розбуркувати»:

РОЗБУРКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБУРКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.

1. Те саме, що розбуджувати 1. Він спробував розбуркати Лаврентьєва, але той тільки бурмотів щось невиразне і знов починав хропти на всі голоси (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 172); Село вже спало. Але розбуркали його веселою піснею хлопці й дівчата (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 164).

2. перен. Виводити кого-небудь із стану замріяності, заціпеніння і т. ін. — Орест! Що замріявся? — розбуркує його соковитий баритон, і Орест бачить на роздоріжжі Вілліса (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 377); Стоять вони, неначе скаменіли,.. ні біганина прислужників,.. ніщо їх і трохи не чіпає, ніщо не розбурка від тієї глибокої задуми, — як кам'яні!.. (Панас Мирний, III, 1954, 262); У-гу.. — покотилася дзвінка луна. Вона ніби розбуркала хлопця від остовпіння (Олесь Донченко, II, 1956, 41).

3. перен. Пробуджувати, спонукати до дії, змушувати бути діяльним, активним. Автор [О. Вишня] — за те, щоб розбуркати бідняцьке село, підняти його до нового життя (Радянське літературознавство, 5, 1967, 105);
//  Викликати у кого-небудь нервове збудження, хвилювання. Згадка про цю давню подію [хотинське повстання] розбуркала не тільки білобрового (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 32); Розповідь Сахно цілком опанувала увагу слухачів.. Проте розхвилювалася і сама розповідачка. Розповідь відтворила їй недавно минулі події, розбуркала й розпалила (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 168);
//  Викликати, пробуджувати у кого-небудь почуття, спогади, думки і т. ін. Він слухає... До свого горя приливає ще людське; троюдить своє гаряче серце; розбуркує старі думки... (Панас Мирний, I, 1949, 394); Такі спогади розбуркав [Саїд Алі] сам у собі. Нехай тямиться це все (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 94); Від'їзд Надії в Свердловськ, саме туди, де перебував Лебідь, розбуркав у ревнивої Лариси давню тривогу (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 226);
//  Збуджувати, пожвавлювати кого-, що-небудь. Щоб розбуркать свої слабкі нерви, вона впускала собі морфій в ліве плече (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 229); Гульня розв'язала язики, розбуркала зомлілі, пригнічені душі (Панас Мирний, I, 1949, 300); [Медзеря:] Та по чарці годиться, такий вже закон. [Канупір:] Аякже! Опріч того, горілка зараз розбурка балачку, так вона й поллється, як мед (Марко Кропивницький, II, 1958, 137);
//  Порушувати що-небудь (тишу, застій і т. ін.). Іноді по хаті пронесеться глибоке зітхання.. або випаде починок з рук Мотрі, глухо вдариться об піл і розбуркає тишу сумну (Панас Мирний, I, 1949, 407).

4. рідко. Тривожити, роздратовувати кого-небудь. Розбуркали лева, — тремтіть, вороги! (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 40).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 618.

Коментарі (0)