РОЗБИША́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до розбишака.
Живучи цілий вік таким життям, вона звикла до його
сама, раділа всякій удачі, допомагала в розбишацьких
затіях... (Панас Мирний, I, 1949, 404); Пана.. убили
[розбійники], а пані отаман розбишацький.. собі взяв (Борис Грінченко, II,
Розбігатися
1963, 254);
// Який складається з розбійників,
розбишак;
// Належний розбишаці. Ці [зухвальці] тебе
можуть зустріти і гострим ножем розбишацьким (Микола Зеров,
Вибр., 1966, 355);
// Власт. розбишаці, такий, як
у розбишаки. Йому все лиш снувалися поперед очі
мертві, гидкі лиця злодіїв,.. бриніли в вухах їх заказані,
незрозумілі слова та страшні, розбишацькі дотепи
(Іван Франко, IV, 1950, 484); [Економ:] Чоловіка зо три
може, знайдеться, між ними [охоронцями] таких, що
можна покладатися, а останні розлетяться, як пір'я,
од одного розбишацького посвисту (Степан Васильченко, III, 1960,
197); — Це не було перебільшення: очі розбишацькі,
жовті.. мала дівчина (Юрій Яновський, II, 1958, 153); На
обличчі її не було розгубленості, воно мало той вираз
збудженої розбишацької веселості, властивої для жінок
(Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 246).
2. Стос. до розбишацтва. [Перший старий ткач (увіходить):] Нехай мене бог боронить, щоб я з вами в таку розбишацьку справу ліз (Леся Українка, IV, 1954, 244).