в означеннях
Тлумачення, значення слова «розбишака»:

РОЗБИША́КА, и, розм.

1. чол. Те саме, що розбійник 1. — Ой, лишенько ... бабусю.. Я з хутора... розбишаки були... всіх побили... порізали... (Панас Мирний, I, 1949, 412); Там скрізь порозламувані скрині; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух із перин, наче сніг, летить по вітру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 175); [Яким:] Хоч думали розбишаки, що вбили мене, та шабля якось навскоси вдарила, тільки поранила,.. (Борис Грінченко, II, 1963, 542);  * У порівняннях. — Поріже [чоловік] отут нас. Бач, який він страшний, як розбишака (Панас Мирний, I, 1954, 274);
//  Уживається як лайливе слово. — Став бурмистер їх докоряти, злодіяками, розбишаками взивати (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 176);
//  перен. Той, хто чинить насильство над ким-небудь, пригноблює когось. Була вона грозою для розбишак, німецьких [фашистських] загарбників, ота білявенька, чи, може, чорнява, а то й русява дівчинка (Остап Вишня, I, 1956, 326); Треба знов було йти [в ліс]. Звісно, треба... Та як? Хлопець в хаті і жінка недужа, І не вкритись ніде від отих розбишак [фашистів], І женуть на роботу, і стужа... (Леонід Первомайський, II, 1958, 279).

2. чол. і жін. Той, хто любить бешкетувати, пустувати. Пригадався Артем — малим хлопцем. Отакий і ріс при батькові — завзятий, цікавий до всього, добрий та ласкавий, тільки розбишака великий. Скільки доводилось батькам вислухувати скарг на нього (Андрій Головко, II, 1957, 507); Поміж них [хлопців] розбишака Зінько — завжди жовторотими пташатами набито кишені в нього (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 13); З сумовитим усміхом простягнула волошки Марисі: — Це вам... За те, що клопочетесь моїм розбишакою... (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 157); — Ну скажи мені, що з тебе вийде, з розбишаки такої? — запитувала Ірина Михайлівна (В ім'я Вітчизни, 1954, 7);
//  перен. Той, що б'ється (про птахів). Стріла [ворона] півня Розбишаку — Пісняра — І чкурнула, Дременула Із двора (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 67); Горобці оглушливо цвірінчали, радіючи сонячному дню.. — Х-у-р-р-р! — І зграя сірих розбишак з цвірінчанням знялася в повітря (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 74).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 609.

Коментарі (0)