Словник української мови

РОЗЧЕПІРЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЧЕПІРИТИ, рю, риш, док., перех., розм. Розставляти, розсувати що-небудь у сторони (іноді незграбно, криво). Ступає [пан Гнатковський] злегонька [злегенька], розчепірює.. пальці на руках (Лесь Мартович, Тв., 1954, 202); Він уявив собі, як смішно було дивитися на його падіння. Летів, мабуть, розчепіривши руки й ноги, як жаба! (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 9); Вона стала враз схожа на хижу птицю, яка от-от злетить і вже розчепірила крила (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 238); Смикнув [Коська], а на гачку бичок. Сірий, головатий, розчепірив плавці, упирається (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 34);
//  Розкидати, широко розпускати, розпростирати (гілки, коріння і т. ін.). Шумлять високо над головою пружні верхівки кипарисів, розчепірили кудлаті віти сосни (Радянська Україна, 20.I 1971, 4);
//  Розтягувати, розправляти (одяг, тканину і т. ін.). Хіба можна було назвати новою сорочкою те мокре, брудне шмаття, яке, розчепіривши, тримав перед собою Матвійко? (Олесь Донченко, VI, 1957, 267); Дід розчепірив столітні штани — аж засвітилися дірками проти ясного неба (Гнат Хоткевич, I, 1966, 94).