РОЗЧЕПІРЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЧЕПІРИТИ,
рю, риш, док., перех., розм. Розставляти,
розсувати що-небудь у сторони (іноді незграбно, криво).
Ступає [пан Гнатковський] злегонька [злегенька],
розчепірює.. пальці на руках (Лесь Мартович, Тв., 1954, 202); Він
уявив собі, як смішно було дивитися на його падіння.
Летів, мабуть, розчепіривши руки й ноги, як жаба!
(Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 9); Вона стала враз схожа
на хижу птицю, яка от-от злетить і вже розчепірила
крила (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 238); Смикнув
[Коська], а на гачку бичок. Сірий, головатий, розчепірив
плавці, упирається (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 34);
//
Розкидати, широко розпускати, розпростирати (гілки,
коріння і т. ін.). Шумлять високо над головою пружні верхівки
кипарисів, розчепірили кудлаті віти сосни (Радянська Україна,
20.I 1971, 4);
// Розтягувати, розправляти (одяг,
тканину і т. ін.). Хіба можна було назвати новою сорочкою
те мокре, брудне шмаття, яке, розчепіривши, тримав
перед собою Матвійко? (Олесь Донченко, VI, 1957, 267); Дід
розчепірив столітні штани — аж засвітилися дірками
проти ясного неба (Гнат Хоткевич, I, 1966, 94).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 859.