РОЗЧЛЕНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
розчленувати. Береги Дністра здебільшого скелясті і
розчленовані ярами (Геологія України, 1959, 252);
// у знач.
прикм. Ведення господарства в колгоспах із значною
питомою вагою змитих ґрунтів і розчленованим
рельєфом має свої особливості (Хлібороб України, 7, 1966, 22).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 862.