РОЗЧУ́ХРАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розчухрати.
2. у знач. прикм., розм. Розкуйовджений, сплутаний
і т. ін. (про волосся). Волочилися [Ґава та Вовкун],
мов неприкаяні, голі, брудні, нужденні, з позападаними
[позападалими] лицями, розчухраним.. волоссям
(Іван Франко, III, 1950, 46);
// З розкуйовдженим, сплутаним
і т. ін. волоссям. Розчухраний, з піною на устах,
задиханий, з переляканими очима, він міг вже самим своїм
виглядом нагнати страху (Ірина Вільде, Пов. і опов., 1949, 92).
3. у знач. прикм., перен., розм. Розбитий, розтрощений.