Словник української мови

РОЗЧУЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЧУЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Викликати в кого-небудь приємне почуття схвильованості, зворушеності. Ніжність дитяча розчулювала його, і він думав про дітей: що вони їдять, що вони мають? (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 165); Вона знала, що її Іван не терпить сліз, вони не розчулювали, а дратували його (Михайло Стельмах, I, 1962, 427); Факт, що хтось клопочеться про неї, взагалі подумав про неї, крім Василя, розчулив Лесю (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 56);
//  Сповнювати хвилюванням, зворушенням. Не зіллям наговорним, не чарами знахарськими, а сльозами, щирим признанням, клятвою подружньої вірності розчулила вона Прохорове серце, повернула його до сім'ї (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 235).