Словник української мови

РОЗЧИН 1, у, чол. Однорідна фізико-хімічна система, в якій одна речовина рівномірно розподілена в іншій. Водні розчини кислот, солей і лугів добре проводять електричний струм (Хімія, 9, 1956, 38); Перед консервуванням овочі миють, сортують, обробляють парою, іноді обчищають від шкірочки, заливають солоним розчином (Українські страви, 1957, 213); Вона облила руки Вік± торії марганцевим розчином, а потім почала накладати мазь (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 221); Щоб зробити промажу зовнішніх швів [зрубу] більш міцною,.. до глиняного розчину добавляють вапно або промазують шви вапняним розчином (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 113); Цегляну стіну мурував Карпо Чумак, а доярки.. готували цементний розчин (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 467); Газоподібний розчин.
▲ Колоїдний розчин див. колоїдний; Фізіологічний розчин див. фізіологічний.

РОЗЧИН 2, у, чол. Отвір, що утворюється при відчиненні двостулкових вікон, дверей і т. ін.