РОЗЦВІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
розцвітити. Тихо скидають листя розцвічені осінню дерева
(Мистецтво, 3, 1967, 40); Платон.. дивиться на грядки,
розцвічені маками (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 291); Багато
будинків були розцвічені прапорами (Олекса Гуреїв, Наша
молодість, 1949, 222); Сонце кожному хлопцеві й дівчині
Роздає золоті промінці, І вони, щирим сміхом
розцвічені, Пломеніють на кожнім лиці (Валентин Бичко, Вогнище,
1959, 133);
// розцвічено, безос. присудк. сл. Велике
епічне полотно [роман С. Скляренка «Святослав»]
щедро розцвічено барвистими пейзажами (Радянське літературознавство, 5,
1961, 99).
2. у знач. прикм. Кольоровий, барвистий. Космацька
писанка пройшла биту дорогу історії — від
природного кольору яйця до розцвіченої гуцульської крашанки,
виповненої багатим малюнком, орнаментом (Народна творчість та етнографія, 2, 1967, 52);
// Різнобарвний. Здмухнувши цей
порох з розцвічених карт, Де жовті й зелені лежать
суходоли, Раптово на чийсь несподіваний жарт
Всміхнеться тихцем чоловік срібночолий (Микола Бажан, I, 1946,
144).