Словник української мови

РОЗДА́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до роздавити. Навесні пароплав був роздавлений кригою (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 100); Кожен користався Дніпром по-своєму. Той гнав на ньому плоти, той купався, а Ганна Лавренко, ця мала його собі тепер люстром, замість люстерка, роздавленого в дорозі (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 60); [Шервуд:] Роздавлений, я не благаю про помилування. Але чому ж мені судилося помирати так повільно і в таких муках!.. (Олександр Левада, Драми.., 1967, 476);
//  у знач. прикм. Руку розняли — там лежав роздавлений рак (Панас Мирний, I, 1954, 314); Зареготав вітер. В страху останнім ревнули дерева, ріжущим [ріжучим] криком закричало роздавлене якесь звіря (Гнат Хоткевич, II, 1966, 221).