РОЗДАВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗДАВИТИ, давлю, давиш; мн. роздавлять; док., перех.
1.
Надавлюючи або натискуючи, розчавлювати, розпліскувати,
роздушувати що-небудь. Шофер натиснув на газ, і
машина, роздавлюючи скатами воду в калюжах, зникла за
деревами (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 228).
♦ По крашанках пройде і ні одної (жодної) не
роздавить див. крашанка.
2. Давлячи, тиснучи, тяжко ранити, умертвляти.
Терентій роздавлює на щоці комара (Михайло Стельмах, I, 1962,
500); — Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну,
мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш (Іван Котляревський, I, 1952,
95); Височенна скеля.. вся поросла лісом. Ідеш — і
здається, насувається вона на тебе, от-от роздавить (Гнат Хоткевич,
II, 1966, 249);
// Збиваючи з ніг, калічити, вбивати.
— Василь попав під аварію, його ледве не роздавив грузовик
(Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 191);
// Дуже гнітити,
приголомшувати, завдаючи страждань. Кривавить
серце кволе мого брата лиха негода, роздавлює його до краю
кляте ярмо народа... (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 41);
Здається мені, що діється щось, що мене має роздавити і
знівечити, і під обухом сеї манії хожу [ходжу] (Василь Стефаник, III,
1954, 227); Пізно ти, рідна, діждалась підмоги — Серце
звільнилось розбите, слабе. Ти ж помирала й не знала,
небога, Що роздавило і тата й тебе... (Дмитро Павличко, Бистрина,
1959, 114).
3. Завдавати кому-небудь рішучої поразки. Хай чують вороги, що ми — залізні. Роздушимо, роздавимо того, хто посягне на нас (Павло Тичина, II, 1957, 35).
4. фам. Розпивати що-небудь спиртне. Шпилька підвівсь і мовить: — Може, почекаємо? Скоро Палажка на обід прийде. Півлітру роздавимо... (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 181).