Словник української мови

РОЗДІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розділити. Волосся [у Марії] зачесане з мистецькою простотою, розділене проділем (Леся Українка, III, 1952, 176); Тоня.. зорила крізь кущ на Віталія так, ніби шкодувала, що вони розділені кущем (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 51); А ти — люби! Та так, щоб бурі крила Любов дала на трудному путі. І не розділена — вливала в серце сили, Ніким не прийнята — підносила в житті! (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 89);
//  розділено, безос. присудк. сл. В останню мить їхню колону теж розділено, відокремлено тільки передніх (Павло Загребельний, Диво, 1968, 324).